ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют
Єдина Країна! Единая Страна! United Country

Жахи – у боротьбі проти жахів: журналісти цькують людей, які працюють заради суспільства

Навряд чи можна знайти українця, який би не бачив документальних фільмів, що розповідають про жорстокість фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни. Усі розуміють: такі фільми потрібні, щоб батьки виховували дітей у почутті поваги до життя, щоб фашизм ніколи не повторився.
Але, хоча ми дякуємо дідам за звільнення країни від гітлерівської окупації, у сучасному суспільстві є явища, не менш жахливі, ніж фашизм, бо їхнім наслідком так само є загибель людей. Це, в першу чергу, алкоголізм, наркозалежність, зневажливе ставлення до життя, що проявляється в убивстві ненароджених дітей через аборти. Часто чи не єдиним способом змусити людину замислитись над власним вибором є правдивий показ наслідків аморальної поведінки.
Ось чому одна з соціальних молодіжних програм, спрямованих проти негативних явищ в суспільстві, отримала назву «Тиждень жахів». Це — не розважальний трилер про чужинців чи Фредді Крюгера, а знання, потрібні для того, щоб справжні жахи в нашому житті ніколи не повторилися. Якщо на тілі суспільства є пухлина, то не замовчувати її потрібно, а сміливо вирізати гострим скальпелем.
Перо журналіста в ідеалі — теж скальпель, який повинен бути спрямований проти антисоціальних явищ. На жаль, перо деяких журналістів чомусь спрямоване зовсім в інший бік — проти тих… хто з антисоціальними явищами бореться.
Нещодавно в місті Немирів на Вінниччині за підтримки міськради пройшла соціальна програма «Тиждень жахів». Мета її — допомогти молодим людям не стати на хибний шлях, не піддатися негативному впливу, вчасно сказати «ні» хибним звичкам. Багато підлітків і їхніх батьків, які взяли участь у заході, вдячні організаторам. Про це вийшов сюжет у програмі «Діловий портал» на Вінницькому державному телебаченні, який містить інтерв’ю з відвідувачами. Ось один з відгуків: «Раніше в нас таких заходів, звичайно не було, а вони дуже потрібні суспільству, особливо в нашому місті. Адже Немирів — це містечко молоді, а саме молодь схильна до таких поганих речей як наркотики. І особисто для себе я багато чого дізналася нового».
Але чомусь зовсім не це зацікавило власного кореспондента всеукраїнської газети «Голос України» Віктора Скрипника, який у своїх статтях, опублікованих 22 лютого 2012 р. у «Голосі України» («Тиждень жахів» від... міськради та райдержадміністрації) й виданні «20 хвилин» («Вінницьких дітей хочуть налякати до сліз») звинувачує організаторів та ведучого соціальної програми — пастора церкви Адвентистів сьомого дня Івана Міненка у травмуванні дитячої психіки. Єдиною підставою для такої заяви слугує той факт, що двоє десятирічних дівчат, які за віком не повинні були бути серед глядачів, все ж таки якимось чином не поміченими потрапили на програму й злякалися, коли на екрані демонстрували кадри, як лікарі «зарізали дитинку», тобто, зробили аборт. Одна з них, Софійка не винесла такого жаху і довго плакала, так що батькам довелося її заспокоювати. Вся стаття складається з роздумів, що ж станеться з дитиною й нащо суспільству програми, які «лякають». «Придумали страшилку — “Тиждень жахів”! Це їм мало тих страхіть, які бачимо повсюди! У мене слів нема…» — посилається на слова Софійкиної мами, використовуючи їх як головний аргумент, Віктор Скрипник.
Що ж, дійсно, присутність десятирічної дитини на програмі, що призначена для підлітків, яким виповнилося не менш ніж 15 років — небажана і, напевно, небезпечна. З цим погоджуються не тільки батьки дівчинки, а й самі організатори заходу. Але чи варто поодинокий випадок недогляду під час пропуску глядачів перетворювати на цькування самої соціальної програми та її організаторів?
Тим більш, що насправді, на відміну від того, що пише журналіст, батьки цієї дівчинки зовсім не збиралися робити гучних заяв щодо шкідливості програми. Хоча після публікацій у «Голосі України» й «20 хвилинах» на Вінничині поширюються чутки, що завдяки адвентистському пастору діти потрапили до психіатричної лікарні, ті, хто бачив Софійку, запевняють: вона життєрадісна, допомагає мамі в господарстві й вихованні молодшої сестрички. Тема аборту, як вона сама зізнається, тепер закрита для неї на все життя. А Вікторія, її мати, стверджує, що «Тиждень жахів» потрібен суспільству. У своєму інтерв’ю телеканалу «Надія» вона з властивою їй емоційністю розповіла: «Коли я прочитала статтю Віктора Скрипника, я була обурена. Говорили про одне, а написали про інше. Все перекрутили: “Наших дітей хочуть налякати до сліз”. Та наших дітей розпещують 24 години на добу, хто про це пише? Телевізор не можна увімкнути, не можна фільмів дивитися. Музичні кліпи — одежа з секс-шопу. А інформації про наслідки, про те, як калічиться життя далі, немає. Або вона подається таким чином, ніби це десь далеко і тебе не стосується».
Ми не хочемо сказати, що Віктор Скрипник не є професіоналом, але й досвідчені журналісти іноді припускаються помилки. Достатньо бути мислячою людиною, щоб помітити в статтях про випадок у Немирові пересмикування фактів і відсутність справжньої підстави для створення «сенсації».
Так, Вікторія висловлює бажання, щоб контроль за пропуском відвідувачів на програмі був пильнішим, але це, за її словами — зовсім не підстава для наклепу на міськраду, «Тиждень жахів» та його ведучого Івана Міненка. «Мені телефонували журналісти ще з однієї газети. Я їм відповіла, що якщо ви будете використовувати мої слова, будь ласка, включить фразу, що захід я цілком підтримую. А Віктору Скрипнику я казала, що мені дуже шкода, що ця фраза в його статтю не ввійшла».
Мати Софійки навіть впевнена: якби знала більше про цю соціальну програму, то послала би туди свою старшу доньку. На питання, «чи треба наших дітей лякати до сліз», вона відповідає: «Так, треба лякати. Звичайно, не десятирічних, а більш старших за віком. Але треба, тому що бездумно себе ведуть. І я своїх лякаю…»
До речі, про випадок з Софійкою Віктор Скрипник дізнався випадково — через знайомих Вікторії. І своїми необ’єктивними публікаціями, як це не парадоксально, все ж змусив замислитись багатьох людей над тим, що насправді відбувається із нашим суспільством. Бо наведений ним приклад лише підкреслює, наскільки обізнаною й обережною повинна бути людина при виборі життєвого шляху. Чи не здається читачеві, що коли десятирічна дівчинка сприймає аборт як справжній жах, то він таким і є? Тож що краще: дівчатам у п’ятнадцяти-, шістнадцятирічному віці довідатися, чому аборт є вбивством, чи уникаючи будь яких знань, «які травмують психіку», потім шкодувати про це вбивство все життя?
«“Тиждень жахів” дав змогу підліткам доторкнутися до негативних явищ якраз таким чином, щоб не спробувати, а одразу побачити наслідки. Так що це гарний захід», — підсумовує Вікторія.
Співзвучні з думкою Софійкиної мами й слова однієї з відвідувачок програми в Немирові, Руслани Пилипенко: «Мені сподобався “Тиждень жахів”, тому що в ньому дуже багато повчального. Завдяки цьому заходу мій друг навіть відмовився палити. Сказав “Ні, краще я буду вести здоровий спосіб життя”. І зараз вже не палить».
Отже, чи не краще журналісту, який пише на соціальні теми, виявити справжню громадську позицію й стати на бік тих, хто бореться з антисоціальними явищами? Якщо не ми, працівники слова, підтримаємо людей, які щось роблять для суспільства, то хто?
Гнат Мєрєнков
член Всеукраїнської Асоціації журналістів, видавців і мовників «Новомедіа»

Комментарии

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
Ограничение в 550 символов, осталось: 550
  • Доступны HTML теги: <em> <strong> <ul> <ol> <li><img>
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
тест против спам-ботов