ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют
Єдина Країна! Единая Страна! United Country

«РУСИНИ» – ЕТНОНІМ, ЩО МАЄ УКРАЇНЦІВ ЄДНАТИ… (Частина І)

«РУСИНИ» – ЕТНОНІМ, ЩО МАЄ
УКРАЇНЦІВ ЄДНАТИ…
(Частина І)

Останнім часом суспільно-політичне життя Закарпаття характеризується зростанням проявів етнокультурного регіоналізму й дезінтеграційних тенденцій, що пов’язано з поширенням пропаганди ідеології «політичного русинства». Пропаганда цієї ідеології не є наслідком об’єктивних процесів еволюції регіональних спільнот, а мотивується суб’єктивними чинниками – спекулятивними й протиправними висловами деяких політиків та активістів громадських організацій і товариств.
Намагання адептів «політичного русинства» використати самоназву місцевої людності «русини» як підставу для кодифікації іншої, відмінної від української, нації, надаючи цьому етноніму (самоназві) характеру явища винятково закарпатського походження й побутування, не витримує жодної критики, позаяк донедавна (ще на початку ХХ ст.), практично по всій етнічній території України цей термін використовувався або самостійно (Галичина), або ж паралельно з етнонімом «українці» (як його синонім) (Поділля, Волинь, Буковина, Південь України) для означення етнічності всіх українців.
Відомими науковцями неодноразово доводились історичні та інші ознаки територіальної, етнічної та лінгвістичної єдності України. Так, О. Мишанич - питання історичних витоків та ідейних джерел закарпатського регіонального сепаратизму й сучасних виявів політичного русинства; ним розглядається «політичне русинство» як відголосок геополітичних інтересів першої половини ХХ ст.; М. Тиводар - аналіз історичних назв Закарпатського краю; М. Панчук та В. Піпаш розкривали політичний підтекст русинського питання і його антиукраїнську сутність; П. Чучкою, М. Тиводаром, Л. Белеєм, М. Штецем та М. Заном аналізуються мовні, етнокультурні та етнодемографічні процеси й особливості формування національної самосвідомості закарпатських українців; Г. Кожолянкою та Я. Мокляк в історичному контексті висвітлюється специфіка етно культури українців-русинів Галичини й Буковини та роль православ’я в процесі національного становлення українців-русинів Західної Галичини.
Політизація «русинства» й актуалізація використання цієї народоназви для сучасного населення Закарпаття є свідомо зорганізованими, антиукраїнськими за характером, акціями і геополітичними проектами зовнішніх і внутрішніх владних чинників, спрямованих на дестабілізацію ситуації в Україні.
Розкриваючи політичну природу причин, через які історична етноназва сьогоднішніх українців «русини» стала предметом різних спекуляцій, М. Сополига слушно зазначає, що подібно до того, як уже із ХVІ ст. Московська держава, запозичивши для себе етнополітонім «Русь», намагалася відмежувати його від русинів-українців, протидіючи вживанню на українських землях етнополітонімів «Русь», «Україна» і запроваджуючи щодо них зневажливі, з відтінками маргінальності терміни «малорос», «малорус», «Мала Росія», так само й на Закарпатті – в інтересах угорських пануючих верств і з метою посилення роз’єднаності, сепаратистських тенденцій в українсько-русинському середовищі – заборонялося використання націоконсолідуючої назви «українець» і зумисне консервувалися назви «угророс», «карпаторос», «карпаторус», «карпаторусин», «підкарпатський русин», «рутен». На протидію такій політиці і задля збереження й об’єднання українсько-русинської етнічної групи в Угорщині та Словаччині самими українцями «вже в минулому столітті вживаються терміни «русин-українець», «українець-русин», «русько-український», «українсько-руський» і т.п. Ці терміни з тих самих міркувань актуальні й сьогодні».
Усупереч підтримуваній чужинецькими владами доктрини про «окремішність підкарпатських русинів», заборону публічного вжитку термінів «Україна» і «український» щодо місцевого закарпатського люду в 1920-х – першій половині 1940-х років, щораз більше закарпатців декларувало свою українську орієнтацію. На Першому з’їзді молоді Закарпаття в Ужгороді (7 липня 1929 р.) було прийнято декларацію, у якій стверджувалося: «Проголошуємо всьому культурному світові, що ми, підкарпатські русини, є частиною великого українського народу і що наша мова та наша література була, є і буде та сама, що наших братів і з того боку Карпат». Подібне рішення було прийнято й на Всепросвітянському з’їзді 1937 року, у маніфесті якого до українського народу Підкарпаття йшлося про таке: «…в мовних і культурних справах ми були й будемо частиною великого 50-міліонового українського народу». Спростовуючи твердження, що українськість на Закарпаття принесли «советы», О. Мишанич писав: «Насправді ж, українство на Закарпатті розвивалось як природний процес переростання етнічної групи в народ, не під тиском, а всупереч волі Сталіна і радянської комуністичної системи, і вже зовсім не під керівництвом Комуністичної партії». «Деформації в економічному, культурно-національному й релігійному житті, неконтрольовані міграційні процеси, – на думку вченого, – призвели до того, що якась частина корінного населення готова сьогодні зректися свого українства, сховатися в щілину карпаторусинства», повернутися знову на становище етнічної маси, національної меншини».
Суб’єктивний і штучний характер русинської проблематики, її зав’язаність на геополітичні інтереси інших держав та дестабілізуючу роль у націотворчих процесах сучасної України підкреслюють у своїх працях відомі українські вітчизняні й зарубіжні вчені М. Тиводар, Ю. Бача, О. Мишанич, В. Маркусь, М. Мушинка, М. Сополига, М. Панчук, О. Майборода, П. Чучка, Л. Белей, Ю. Балега, Г. Кожолянко, М. Штець, О. Курінний та десятки інших визначних дослідників, передусім уродженців Закарпаття та Східної Словаччини.
Проблема єдності українства (з огляду на посилення сепаратистських тенденцій, інспірованих деякими зовнішньополітичними силами та окремими заангажованими політиками Закарпаття та Сходу України) постала за часів незалежності як одна з найважливіших у системі стратегії внутрішньої безпеки держави. Принципова наукова позиція українських учених Закарпаття та Словаччини, відображена у їхніх працях як кінця минулого століття, так і початку нинішнього, істотно доповнює об’єктивною етнологічною аргументацією спектр досліджень з етнокультурної та етнічної історії України, спростовує новітні псевдонаукові концепції і протистоїть чужим геополітичним домаганням.
Як слушно зауважував відомий дослідник українського фольклору Поділля М. Левченко, «скільки усяких клевет і видумок пускали вороги української національності..., але кожен, хто перечитає оцей том подільського фольклору…, кожен безсторонній читач наочно бачить, що ніякі політичні кордони не розбили вікової одності в мові нашої України по цей бік Збруча і по той бік: це нерозривно одна-єдина Україна».
Спростовуючи новітні спроби деяких політичних сил Росії утвердити серед закарпатців думку про їхню спорідненість нібито саме з Росією і в такий спосіб посилити свій геополітичний вплив на регіон, відомий буковинський історик І. Буркут, зокрема, указує на політичну сутність і безпідставність цих дій і доктрин, зазначаючи, що московська світська еліта щонайменше до середини ХVІІ ст. не мала «відчуття історичної східнослов’янської єдності», лише після Переяславських угод з політичних міркувань починають у Москві заявляти про «єдність Русі».
Нині в більшої частини східного слов’янства етнонім «русин» та споріднені з ним терміни вийшли з активного вжитку, проте для нерозчленованого позначення всіх східних слов’ян деякі з наших сусідів (македонці й поляки) до цього часу вживають назви «руські», «русини», а болгари для всіх східних слов’ян зберігають давній термін «руснак». «Русинами» називає себе частина сербських, румунських, словацьких та польських українців та карпато-українська еміграція в Америці.
В слідкуючих частинах намагатимемося проаналізувати історичні, етнічні та мовні аспекти, якими постійно спекулюють прихильники ідеології «політичного русинства» для досягнення своєї головної мети – безпідставного від’єднання території Закарпатської області від України та створення окремого державного утворення під егідою країни-агресора.

Комментарии

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
Ограничение в 550 символов, осталось: 550
  • Доступны HTML теги: <em> <strong> <ul> <ol> <li><img>
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
тест против спам-ботов