ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Августин Волошин у листах до Адольфа Гітлера

    19 марта 2024 вторник
    Аватар пользователя Палінкаш Іван Іванович
    «Маю честь повідомити Вашому Превосходительству» (Частина І)Священик і громадський діяч Августин Волошин увійшов у історію другої світової та Великої Вітчизняної воєн не через парадний вхід, як це намагаються довести сучасні псевдовчені та політологи-пристосуванці. Став антигероєм війни, готуючи ґрунт для владарювання у нашому краї і в усій Україні фашистів. Це переконливо доводить листування Волошина з Гітлером і його прислужниками. Про тіньовий бік діяльності президента КУ йдеться у публікації, першу подачу якої вміщуємо сьогодні.Паралізувати рух за об’єднання підкарпатського краю з Радянським СоюзомЧерез 19 років після мирної Сен-Жерменської конференції, у жовтні 1938 року Підкарпатська Русь набула автономного статусу в складі Чехословаччини. На той час край опинився в центрі геополітичних маневрів гітлерівської Німеччини, яка погодилася на створення автономного державного утворення під Карпатами з далекосяжними агресивними намірами. Отець А.Волошин зі своїм оточенням дотримувався нацистських поглядів. Він дякував «урядові рейху за те, що фюрер і рейхсканцлер зробив можливим утворення Карпатської України і підтримав її розвиток», кожен крок узгоджував із «думкою Берліна». Але гітлерівці віддали Карпатську Україну на поталу своєму сателіту Угорщині. З благословення Берліна угорські війська 16 березня 1939 року окупували Підкарпатську Русь – Карпатську Україну. Проголошена тут напередодні ввечері маріонеткова держава проіснувала … 29 годин! Таким чином, ні де-факто, ні де-юре держави з назвою Карпатська Україна не існувало. Волошин не став організовувати її захист, а, залишивши напризволяще, подався з кількома членами «нічного» уряду – через Румунію, Югославію, Австрію – прямісінько до Берліна. Тут пробув півтора місяця! Після необхідних консультацій та інструкцій у травні 1939 року перебрався до Праги – тієї самої, яку перед цим зрадив. В окупованій німцями Чехії продовжував політичні ігри. Що конкретно робив Волошин напередодні і після захоплення підкарпатського краю гітлерівсько-гортіївськими агресорами? Для відповіді на це запитання зішлемося на архівні документи, що містяться в «Особовій справі А.І.Волошина» у Москві (копію їх мені надав заступник керівника Антифашистського комітету України О.Н. Калинюк – Авт.). Емігрантський уряд Волошина регулярно інформував Гітлера про ситуацію в Підкарпатті, вносив свої пропозиції та просив підтримки . Так, у Меморандумі від 30 листопада 1939 року, тобто після визволення Західної України Червоною Армією, А.Волошин і КО висунули ідею об’єднання Карпатської України зі Словаччиною. Вони переконували, зокрема, Й.Ріббентропа, що в результаті поліпшується становище рейху, зміцняться його позиції в Центральній і Східній Європі, серед місцевого населення послабляться антиугорські виступи та рух за об’єднання підкарпатського краю з Радянським Союзом. Сусідство з СРСР «розвиває у народі все більшу симпатію до нього, що врешті-решт може призвести до воєнної інтервенції з боку СРСР під приводом звільнення братнього народу під Карпатами», – лякав главу німецького МЗС А.Волошин.Карпато-українська автономія – під німецькою верховною владоюУлесливо просячи від Німеччини захисту своєї території, А.Волошин із членами «екзильного» уряду наводили такі аргументи: «1. Карпатська Україна перестала би бути предметом Радянської експансії у Центральній Європі. 2. Великонімеччина була б тим саме убережена тут від небажаних стратегічних і політичних вигідних позицій Радянського Союзу. 3. Великонімеччина мала б ніким не контрольований зв’язок на Схід до румунських джерел сировини. 4. Великонімеччина шляхом виділення більшої ролі своєму союзнику тільки виграла б у світовому масштабі» (наведено відповідно до документу ЦА МДБ СРСР, Н – 17681, арк. 75-76). В меморандумі Й.Ріббентропу А.Волошин із союзниками пропонували технологію втілення свого проекту – через укладення угод зі Словаччиною (проведення плебісциту) під контролем імперського уряду тощо. При цьому підкреслювали: до завершення цього процесу «територія Карпатської України повинна бути зайнята німецькою армією» (там же, арк.77). Після гітлерівської агресії проти СРСР амбіції А.Волошина зросли. Тож 11 липня 1941 року він спрямував «імперському канцлеру і фюреру німецького народу Адольфу Гітлеру» листа: «Ваше Превосходительство! За уповноваженням Вашого Превосходительства пану Юдр Отто Ернсту в Пардубіц, отримав я торік дозвіл від Вашого превосходительства писати, якщо визнаю це необхідним. Використовуючи втретє цю можливість, я дозволю собі викласти і повідомити Вашому Превосходительству наступне. Я мав честь 27 жовтня минулого року повідомити Вашому Превосходительству, що всі перемоги радянського народу зазнають небезпеки. Причиною цьому стало те, що на основі добутих інформацій я встановив, що більшовики хочуть підступно напасти на німецьку імперію, таємно домовилися з Англією. Я дізнався, що для Німеччини готується нове поле битви. Однак я, як противник війни, друг німецького народу і прихильник Вашого бажання, насмілюсь запобігти виникненню нового поля битви, і тому продовжив вивчати європейські можливості та дійшов висновку, що існує можливість паралізувати англійсько-радянський договір. У випадку паралізації зрадницьких намірів Москви, Німеччина здобуде швидку перемогу над Англією. Перемога над Англією матиме такий психологічний тиск на зростання внутріполітичних відносин з Росією, що Совіти самі собою дуже ослабнуть». Далі в листі йде обґрунтування висловлених тез. І знову ж таки в зверненні А.Волошина до А.Гітлера домінують інтереси рейху. «Значення Карпатської України становило для Великої Німеччини, імперії, певну вигоду», – переконував А.Волошин фюрера. І додавав: «Українська національно-мисляча громадськість згідна з моєю думкою, і я, бажаючи послужити Вашому превосходительству, причетний до переконання, що англо-радянська змова стосовно нападу на Велику Німецьку імперію може бути паралізована, єдино, засобом встановлення Карпато-української автономії під німецькою верховною владою». В тому ж листі А.Волошин запропонував А.Гітлеру таке: «Німецький імперський уряд повинен по можливості швидше усунути Угорський режим з Карпатської України, оголосити цю область частиною України і сприяти поверненню уряду доктора Волошина. Також може початися концентрація усіх українських елементів і перебіжчиків. Самостійність України може початися в Україні і захоплені частини України можуть потім приєднатися до Карпатської України». На цьому б закінчити цитування. Та як не навести показову наступну фразу: «Простір усіх українців та їх реорганізація може бути передано тому, кого для цього уповноважить Президент Карпатської України, і, можливо, сам німецько-імперський уряд. Засобом виконання вищесказаного український (націоналістичний – Авт.) рух набуде вигляду народного руху і першу основу для утворення самостійної армії. Вся Україна буде так дивитись на німецьку імперію, як на апостола правди і соціальної справедливості…»На трон князів Володимира і Ярослава – крон-принца Великої Німецької імперіїЗавершують лист А.Волошина до А.Гітлера пропозиції не менш прислужницькі й амбіційні. Зокрема, такі: «1. Після усунення радянського режиму на Україні можна було б оголосити Українську державу. 2. Як перший президент, республіканський вождь українського народу, міг би бути призначений його Превосходительством (тобто А.Гітлером – Авт.) пан Волошин. 3. Президент збирає представників усього народу і пропонує, щоб Україна стала монархією. 4. До Української монархії буде призначений крон-принц Великої Німецької імперії. 5. Німецький крон-принц буде запрошений на трон князів Володимира і Ярослава Мудрого, отримає українське ім’я і зробиться греко-католиком. 6. Бессарабія, Буковина і Карпатська Україна будуть приєднані до України. 7. Староруську церкву скасувати і на місці схизматизма заснувати як державну греко-католицьку церкву, яка на основі союзних традицій пов’яже нас зі священною римською церквою. 8. Українська держава буде державою без будь-яких зовнішніх (!? – Авт.) кордонів і гарантує сама себе. 9. Внутрішній соціальний устрій української держави буде відновлено засобом конституційних національних зборів. 10. Українська держава, беручи до уваги індустріальну Європу, не буде зводити великі індустріальні споруди. Це було б марною пролетаризацією країни і небезпекою європейським робітникам.»Показові останні рядки звернення А.Волошина до вуйка-Гітлера:«Маючи честь запропонувати Вашому превосходительству усі необхідні доводи і положення стосовно організації української держави, я впевнений, що у випадку, коли відбудеться так, як я це пропоную, будь-яка небезпека в німецькій перемозі щезне і перемога на сході протягом короткого часу стане благосприятливою для Великої Німецької Імперії. Я в особі Вашого Превосходительства вітаю народ Великої Німецької Імперії і бажаю Вашим Збройним Силам повної перемоги. Вам відданий А.Волошин». Ми не випадково зберегли фразеологію листа, бо вона, як і антирадянський, профашистський зміст, передає прислужницький, улесливо раболіпний характер автора. На жаль, цими двома меморандумами «екзильний» уряд віртуальної держави «Карпатська Україна» не обмежився. Аналогічні документи були спрямовані в Берлін 27 травня, 15 жовтня 1940, 12 березня 1941 років. Фіаско ідеї, трагедія життя Як ми переконалися, в еміграції А.Волошин не обмежувався священицькою та педагогічною діяльністю, а займався активною політикою. Діяв на різні фронти, та пріоритетною була співпраця з урядом Німеччини. Тож не дивно, що 15 травня 1945 року, поки тривала друга світова війна , він був затриманий у Празі, доправлений до Москви, де в Лефортовській тюрмі почалося слідство у його справі (№ Н–17681). Воно не завершилося, проведено 8 допитів (22 травня – 20 червня, по 2-4 год. кожний). Останніми десятиліттями українські ЗМІ вмістили ряд публікацій, у яких перекручуються цей і інші факти, спотворюються та відкидаються об’єктивні оцінки А.Волошина, ідеалізується його діяльність. Газета «Голос України» щорічно повідомляє, начебто А.Волошин загинув 11 липня 1945 року в радянській в’язниці. Насправді працівник військової контррозвідки («Смершу») майор Вайндорф на прохання Волошина через його хворобу тимчасово призупинив слідство, того ж дня керівник санчастини Лефортовської в’язниці майор Яншин призначив йому стаціонарне лікування від «декомпенсованої вади серця, запалення нирок, хронічного коліту». Незважаючи на медичну допомогу, знесилений організм А.Волошина не витримав і 19 липня 1945 року о 15 год. 20 хв. він помер від паралічу серця. Судово-медичний експерт м.Москви О.Семеновський засвідчив такий анатомічний діагноз: атеросклероз; артеріокардіосклероз; артеріопостсклеротичний нефроцироз; розширення площин серця; загальне ожиріння; міодегенерація серця; емфізема легенів; жовчно-камінна хвороба. До речі, такий «букет» хвороб на восьмому десятку літ дуже складно, а то й неможливо вилікувати навіть сьогодні. Цим самим цілком спростовується тиражована радянологами і націоналістами вигадка про те, начебто А.Волошин був страчений у Москві енкаведистами 11 липня 1945 р. (саме це стверджує, зокрема, бютівець М.Томенко в брошурі «Президенти України»). Пішов із життя природною смертю у в’язниці, після активних спроб лікування. (Частина ІІ буде)Іван МИГОВИЧ, доктор філософських наук, народний депутат України III – ІV скликань Вперше опубліковано в газеті «Карпатська правда», № 1 за 2010 р. http://ua-reporter.com/novosti/84398?_utl_t=fb