Лікар і в мистецтві лікує душу...

Остання виставка його репрезентується в залі засідань облради. Біля своїх робіт молодий митець вивісив і просте, і глибоке кредо: “Хочеться, щоб картини були зрозумілими, красивими, щирими.”



Такі вони і є.



Можливо, на користь іде те, що не проходив Андрій спеціальних малярських шкіл, не піддавався впливам і модам, а бачить життя адекватно. Справді ж бо спостерігаємо великолазівські околиці з характерним живим диханням низовинної природи в олівцевих роботах Шипа (“Ліс”). Художник не форсував своїх внутрішніх творчих процесів, як помічав я від виставки до виставки його. Від малюнків олівцем неспішно перейшов до пастелі, що ненабагато різниться, хоча й має інший характер виразових можливостей (“Зима”). І ось — “Травневий ліс”. Стає зрозумілим непоспіх і та трепетність, із якою молодий лікар береться за новий зображальний матеріал. Не видно збоїв, що для когось можливі би були в перших роботах якогось нового для себе напрямку.



Незвичайна глибина проникнення в матеріал — у творі “Соняшники”. Що, здавалось би, можна сказати зображенням цієї сільськогосподарської рослини? Але… якщо полтавський соняшник — це такий собі добродушний високий дядько, то в Шипових соняхах вимальовуються образи місцевих жінок, що так і марніють на виду від постійних думок про їжу для рідної домівки. Тому один соняшник аж голову по-вдівськи набік схилив: не щастить, мовляв, і все!



Або натюрморт. Теж олією. Чорне тло, за італійськими взірцями, але все інше на ньому — тепле. Своє. Великолазівське. Закарпатське. Жбан із молодим, ще мутнуватим, вином. Дрібний, зате свій, виноград. “Місні” й персики.… Та все ж відображаються й на рахманному Закарпатті міграційні процеси з їх розмаїтими мігрантами, що приживаються на цій філософській землі. Важко, але пришельці адаптовуються, втрачаючи в колишній чужоземній цілісності — в натюрморті це висловлено половинкою дохленького граната.



Відтак полонить око жовтогаряча пастельна осінь. Не можна вже ніби яскравіше.Але впертий Андрій Шип уважає, що тьмяно — слід попробувати повторити цей образок іще в маслі. Осінь-красуня! Хто і як її не пробував, а вона й так неповторна для кожного іншого ока. Втім, першовтілення часто буває сильнішим за подальші пошуки.



Туман у високогір’ї, буки, камені, листя й відсутність його на гіллі — все це дає втіху нашому художникові. Тому й мені від цього приємно. А це — головне. Мета Андрієм, отже, досягнута. Василь Зубач