Звідкіля вітер віє?

Сьогодні багатьом і старе, життєве кредо не підходить і нове не до смаку. Виходить, що найбільш приємне третє. А те третє і не по закону, і не по моралі, і від духовності дуже далеко. Хочу рішаю так, як сам хочу. Якщо це життєве кредо фізичної особи, то поки воно не через горло, то таким і залишиться. Але таким кредо жити і діяти юридична особа не має ніяких підстав. Іншими словами, громадянину дозволено все те, що не заборонено законом. Водночас, державним органам дозволено лише те, що передбачено законом. Однак, чи лише по закону діють державні органи? Узагальнювати не можу і не маю права, але про окремий випадок хочеться поділитися думками.



Я давно у цьому колективі. Колективі, який вирішує складні питання. Головне, що він хоче працювати і для цього робить все можливе і неможливе. На своїх власних плечах відчуває і ту “підтримку”, яку він “одержує” від державних структур щоденно.



По можливості, хочеться викласти все у хронологічному порядку. Використовуватись будуть лише документи, що є в наявності. Як кажуть у народі: ”те, що написано пером…”



16 травня 1995 року був зданий в експлуатацію 20-квартирний будинок, побудований на кошти ВАТ “Перечинський лісохімкомбінат” на пл. Народній, (смт. Перечин) для виселення мешканців з вулиці Заводської. Згідно спільного рішення адміністрації і профкому, відповідно з чергою, проведений був розподіл цих квартир. Жителі вулиці Заводської Каська В.М. і Фленько В.О. відмовилися переходити в нові квартири (№13 і №14) без мотивації причин і письмової заяви (витяг з протоколу загальних зборів від 11.09.95 р.) Спільним рішенням профкому і адміністрації від 29.08.95 р. було вирішено квартиру №14 надати працівнику комбінату Кобі І.І., а квартиру №13 — Прокопець Л.Ф., згідно квартирної черги на лісохімкомбінаті на той час. На підставі цього рішення виконкомом селищної ради 10.11.1995 року Коба І.І., та Прокопець Л.Ф. були видані ордери. Цього ж дня (10.11.95 р.) Коба І.І. з ВАТ “Перечинський лісохімкомбінат” уклав договір найму житлового приміщення. Після того, як Коба І.І. довів квартиру до логічного завершення, вклав в це свої власні кошти і працю, не судилося йому святкувати новосілля, радуватися з сім’єю (жінка і двоє дітей) хоча не у власному, але милому куточку. Вже 26 квітня 1996 року прокурор району опротестовує рішення про виділення Кобі І.І. квартири як незаконне, мотивуючи тим, що з пояснення громадянина Каськи В.М. — інваліда війни ІІ групи, та матеріалів перевірки видно, “…що після прийняття рішення про виділення йому квартири він з сім’єю не зміг поселитися в квартиру №14 будинку №21 на пл.Народній, оскільки квартира не була облаштована, не відповідала санітарним та технічним вимогам: була без струму, газу, санвузлів, паркету на підлозі та безліч інших недоробок, тобто не відповідала елементарним умовам для проживання в ній. Коштів для усунення недоробок у сім’ї Каськи В.М. ж не було, оскільки вони з дружиною є пенсіонерами похилого віку і тривалий час не отримували пенсію” (із позовної заяви).



Все це відповідає дійсності, але по відношенню до Каськи В.М., а аж ніяк не до Коби І.І. Однак Перечинський районний суд у своєму рішенні стверджує так: “В судовому засіданні встановлено, що ордер на отримання житла ще не був виписаний і виданий сім’ї Каська В.М., а тільки було прийнято рішення про видачу йому ордера. Каська В.М. відмовився від отримання ордера, так як виділене житлове приміщення не було облаштоване… Коба І.І. у встановленому законом порядку був прийнятий на квартирний облік, стояв на черзі в Перечинському лісохімкомбінаті 15 років, з яких 8 років першим. Ордер на квартиру №14 в будинку №21 на пл.Народній в смт.Перечин він отримав на підставі рішення адміністрації та профкому лісохімкомбінату. Це рішення затвердила Перечинська селищна рада і видала йому ордер, на підставі якого він вселився в квартиру. Суд вважає, що з боку Коби і.І. не було допущено порушень закону при отриманні житла” (дослівно з рішення суду).



Читач, на мій погляд, дуже чекає, яким буде рішення суду при таких ствердженнях прокурора і суду. А воно ось яке: “Позов прокурора задовільнити. Визнати ордер, виданий виконкомом Перечинської селищної ради народних депутатів 21 листопада 1995 року Кобі І.І. на квартиру №14 в будинку №21 на пл. Народній в смт.Перечин та свідоцтво про право власності на житло від 09.07.1996 року, видане Ужгородським державним міжрегіональним підприємством технічної інвентарізації Кобі І.І. та членам його сім’ї, не дійсними. Виселити з цієї квартири Кобу І.І., Кобу М.Ю., Кобу П.І., Кобу В.І., зобов’язати ВАТ “Перечинський ЛХК” надати йому благоустроєне житлове приміщення, яке він займає на даний час…” (дослівно з рішення суду від 16 вересня 1996 р.)



Читачу доцільно спитати: а чому це так ? Відповіді однозначної не може бути. Прокуратура та суд керуються законом і свої рішення приймають “суто” на підставі норм права. Але ж погодьтеся, читачу, що домінуюче значення має сам підхід, як до справи, так і норм закону. Як на мене, то цей підхід і викликає деякі сумніви та заперечення.



По-перше, Коба І.І. збився з рахунку кількості викликів його до суду. А Коба І.І. не один, крім нього страждає вся його сім’я. Це нервове, психологічне становище не враховується ні прокурором, ні судом. Людина доведена до відчаю, до сліз. І як особистість, як громадянин він теж під захистом закону. Чому це не береться до уваги, чому не підкреслюється червоною ниткою судом.



По-друге, Коба І.І. самовільно не зайняв квартиру і, як стверджує сам суд у своєму рішенні, зайняв квартиру на законних підставах. Виходить так, що Коба І.І. не повинен був бути відповідачем у суді. Якщо ордер видали безпідставно, то відповідач — селищна рада і Правління ВАТ “Перечинський лісохімкомбінат”. Однак, ордер Касьці В.М. не видавався, а виданий Кобі І.І. на підставі відповідних рішень.



По-третє, для Каська В.М. квартира ця не підходила по причині того, що не була облаштована і він від неї відмовився. Для Коби І.І. вона підходила і він погодився, хоча недоробок було багато (за них було вже сказано). Приводити квартиру в належний стан лягло на плечі Коби І.І. Суд це замовчує і в своєму рішенні обходить питання матеріальних збитків і хто повинен їх повернути Кобі І.І., оскільки квартира потребувала значних витрат для закінчення будівництва, і Коба І.І. закінчував будівництво за рахунок своїх коштів і праці, і суд зобов’язаний був дати цьому належну оцінку, а можливо і вирішальну.



І останнє. Забуто, а можливо не помічено питання про те, що Коба І.І. після отримання ордеру уклав договір найму житлового приміщення (квартири). Цей документ теж має важливі юридичні наслідки. Будинок побудований на кошти лісохімкомбінату, на сьогодні він є відомчим і за ним зберігається законна ініціатива про розподіл квартир на основі рішення адміністрації і профкому. Ця норма пункту 39 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Україні, витримана.



Виходячи з цих міркувань, враховуючи інтереси обох сторін (Коби І.І. та Каськи В.М.), суд не допустив би юридичної помилки, прийнявши обгрунтоване (підкреслюю) рішення, яким зобов’язав би надати (побудувати) Касьці В.М. благоустроєне житло, або, як виняток, належним чином провести капітальний ремонт займаного ним тепер житлового приміщення по вул.Заводській. Думаю, що таке рішення задовольнило б обидві сторони, розставило б крапки над “і”. Такої думки профспілковий комітет та весь колектив комбінату.



А яка громадська думка? Якщо вона є, а вона є, то доцільно її висловити. У цій ситуації потрібно підтримати сім’ю Коби І.І., оскільки: Коба І.І. діяв на цілком законній підставі, відремонтував за свої кошти непридатну для житла квартиру. І, нарешті, сім’я морально і нервово виснажена. Залишається відкритим питання: звідки вітер віє?



І ще одне дуже важливе питання, яке неможливо обійти стороною, так як воно пов’язане з першим. Читач повинен здогадатись, що мова йде про вул. Заводську. Ще 13 січня 1989 року наказом №7 “Про покращення екологічного стану на Перечинському лісохімкомбінаті” Міністерство лісової промисловості УРСР зобов’язало керівників лісохімкомбінату збудувати будинок і вселити в нього жильців з вул.Заводської, яка прилягає до санітарної зони комбінату. Що і було виконано, хоча і з великим запізненням (зважаючи на реальні можливості). У 1996 році приймається рішення про продаж будинків по вулиці Заводській по їх залишковій балансовій вартості для організації підприємницької діяльності і без права використання під житло. Будинки продані, крім одного, де мешкають Каська В.М. і Репнякова В.О. Лише три будинки (на сьогодні) використовуються для підприємницької діяльності і один розібрано. В інших мешкають сім’ї. Про це добре знає селищна рада, знають відповідні державні структури. Тут би проявити принциповість, тут би справу розглядати суду та прийняти відповідні рішення! Той час, який затрачено на справу по Кобі І.І., приніс би користь лісохімкомбінату. Зараз колектив лісохімкомбінату, його Правління турбує це питання. Чому всі лише відписуються на його листи? Чому ніхто не хоче прийняти рішення? Можливо тому, що вичікується час, коли в працюючого комбінату появляться власні прибуткові кошти. Тоді й “проявлять” себе всі контролюючі органи-інспекції зі своїми приписами, рішеннями. Не виключено, що з'являться рішення про будівництво нового будинку для виселення жильців з вулиці Заводської. Піднімається питання лише з метою, щоб попередити тих, хто так думає. Не варто вичікувати. Хоча і важко, але сьогодні потрібно питання вирішувати по-державному. Потрібно всіляко підтримати того, хто відновлює виробництво, витрачає на це значні матеріальні і фізичні ресурси, бажає надати мешканцям району робочі місця, виробляти продукцію, збільшувати місцевий бюджет, погашати борги перед державою і т.п. Олександр Готра, голова профкому ВАТ “Перечинський ЛХК”