Мужній рекордсмен із Березинки
До помешкання Олександра Сухана, що в Мукачеві по вулиці Осипенка, в під’зді прокладено бетонну доріжку. Квартира більше нагадує кімнату Слави — нагороди, кубки, пам’ятні фото. Найпам’ятніші — у колі Президентів України та Росії, дипломатів, видатних особистостей. Поруч — гімнастичні снаряди, в кутку — гантелі. Обличчя господаря відкрите, мужнє. Туго налиті м’язи. Очам не йму, що переді мною — напівпаралізована людина! Сашко Сухан нині — жива закарпатська легенда.
Сашко, сідай справа, Євгене — зліва!
Десять років тому російську пресу облетіла небувала новина: троє російських інвалідів-смільчаків відважились подолати відстань між Владивостоком та Санкт-Петербургом протяжністю 11 тис. км на… інвалідних візках! Ініціатором цього незвичного супермарафону виступив московський клуб “Пригоди”, очолюваний відомим мандрівником Дмитром Шпаром. Утім, це був тільки один із етапів кругосвітньої подорожі на інвалідних візках. Дмитро Шпаро, прізвище якого, до речі, також занесено до Книги рекордів Гінеса, вже надто прагнув довести світу, що російські інваліди за мужністю нічим не поступаються іноземним. “Але ж Сашко не є росіянин,— обурювались земляки-закарпатці, — він — українець!” Уперше виступивши 1988 року на Всесоюзних змаганнях серед інвалідів, де виборов дві бронзові нагороди, та виступивши в супермарафоні за маршрутом “Москва—Київ—Кривий Ріг”, випробуваний боєць Сашко був найпершим претендентом на участь у цьому небувалому круїзі. “Багато хто вважав, — сказав кореспонденту “Репортеру” Олександр Сухан, — що я виступаю під російським прапором, але, де тільки можна було, я завжди підкреслював, що моя батьківщина — Україна, а виступати за неї для мене є просто великим щастям!”
Троє відважних інвалідів на візках весною стартували зі Владивостока, рішуче взявши напрямок до північної столиці Росії. Через тайгу, “непрохідні” дороги, снігові завірюхи, зливу, спекоту. Щирість сибіряків, здивованість москвичів. Це ж, мовляв, треба: здоровим мешканцям багатоповерхівок на ліфті ліньки спуститися на тротуар, а тут інваліди, розумієш, “неосяжний Союз” збираються на візках об’їхати! Супермарафонці щодня долали 70-100 км. “Найбільшу відстань подолали учасники трансросійського супермарафону у візках, — читаю у Книзі рекордів Гінеса, випущеної 1993 року, — відправившись 11 квітня 1992 року з Владивостока, інваліди першої групи з травмою хребта Юрій Шаповалов (Магадан), Євген Количков (Новокузнецьк), Олександр Сухан (с. Березинка, Закарпатська область, Україна), штовхаючи колеса руками, вони подолали відстань протяжністю 11 тис. км і через 207 днів прибули в Санкт-Петербург”. На цій же сторінці — інформація про рекорд Дмитра Шпаро. “Добре, Сашко, що ми і тут поруч!”, — черканув автограф на згадку славетний мандрівник.
На честь інвалідів-супермарафонців Президент Росії Борис Єльцин у Кремлі, нагородивши орденами “За мужність”, влаштував гучний прийом. “Ти, Сашко, сідай біля мене справа, — сказав він Сухану, коли чисельні фоторепортери готувались зробити фото переможців на згадку, — а ти, Женю, — зліва. Інваліди, розумієш, дива показують, а ми, здорові, ніяк не спроможні облаштувати Росію…”. Вдруге такий же орден із рук Єльцина Сашко отримав 1994 року, коли він був капітаном команди супермарафону під прапором ООН, що пролягавав за маршрутом країнами колишнього СРСР. Отримував ордени мужній закарпатець і від обидвох Президентів України.
Стрибок з парашутом — добре, а Говерла — вище!
Олександр Сухан, як він повідомив “Репортеру”, вдруге подав заяву про занесеня його прізвища в Книгу рекордів Гінеса. Річ у тім, що крім нього з інвалідів такого профілю хвороби на інвалідних візках подібну висоту в світі — гору Говерлу (2061м) — ніхто не долав! Але спочатку Сашко марив… стрибками з парашутом. Почувши про мрію інваліда, інструктори Київського летовища тільки руками замахали: ”Та ви що: хто завгодно —тільки не інвалід!” Словом, категорично заборонили. Та Сашко стрибнув на Тушинському летовищі з парашутом-тандемом з висоти 1700 метрів! Тобто разом із інструктором. І знову — вперше у світі!
Рекордне сходження Сухана на Говерлу прогнозувалось. Але мало хто в це вірив. Штурмував Сашко Говерлу разом із колегою по нещастю закарпатцем Юрієм Драбом (який, до речі, нещодавно вже вдруге покорив цю вершину), в якого ампутовані обидві ноги. До підніжжя спортсмени дістались на своєму транспорті: Сашко — на візку, Юрко — на “Жигулях.” Але ж бо журналісти відстали! Ну, нічого, наздоженуть. І Сухан розпочав штурм Говерли! Спортсмен рухався вгору на спеціальному спортивному візку. Увесь шлях до вершини він подолав сам. Іще одне зусилля, і він — на найвищій вершині Українських Карпат! Нагороджуючи на Говерлі переможця пам’ятним призом, генеральний директор українсько-великобританського СП “Віжибу” Юрко Гецко тільки й вимовив:”Завдячуючи тобі, і я підкорив Говерлу!” Свою перемогу Олександр Сухан присвятив 55-й річниці воз’єднання Закарпаття з Україною. На його шляху багато славних перемог, але найбільша — психологічна! Зазнавши важкої травми хребта у 19-літньому віці, будучи тривалий час паралізованим, Сашко не зламався. Він уже 14 років займається інвалідним спортом, доводячи собі й світу, що фізичні людські можливості є безмежними. Тільки не варто скиглити, занепадати духом! А ще вдвічі Сашку, за його словами, приємно, коли закарпатські дітлахи, побачивши його в місті на візку, шепочуть навздогін: “Он дядько-спортсмен поїхав!” Не інвалід! Вони прагнуть бути схожими не на Рембо, а на власного героя, який чи не щодня встановлює рекорди. Міццю характеру, незламністю духу. “Ну, гаразд,—кинув він на прощання, — за графіком у мене — тренування!” Втім, пообіцяв він, ми про нього ще почуємо. А щоб Сашко, певне, не розслаблювався, завше “ішов на рекорд”, місцева влада вирішила не облаштовувати тротуари біля його під’їзду. Здолав, мовляв, вибоїни Сашко, подолають й інші! І справді: героями не народжуються…. Іван Жирош