Наталія Висіч: "Гра на органі - це як підкорення вершини..."

а сам дивовижний інструмент починає жити кожною частинкою свого складного організму.

Днями заслужена артистка України Наталія Висіч відзначила свій день народження. У невеличкій кімнатці, поблизу самого серця дивовижного інструменту, якому ця жінка віддала усе своє життя, зібралися всі її учні, їхні батьки, аби щиро подякувати тій, яка не лише сама творить на сцені диво, а й вчить цьому інших, молодших.

Коли мрія перетворюється в одержимість...

"Вперше я почула гру на органі років у 12, напевне, коли проходила повз костьол у центрі Мукачева, де я й виросла, - розповідає Наталія Дмитрівна. - Саме тоді вперше ввійшла до храму (сама я православна) й довго милувалася тією дивовижною музикою, яка лунала під аскетично-строгою стелею. І тільки через довгі-довгі роки мені випала можливість втілити свої найперші музичні мрії в життя, під час навчання в Київській консерваторії".

Саме в роки навчання Наталії Висіч у столичній консерваторії там вперше сформували клас органістів. Це було здійсненням дитячої мрії Наталії. А відтак - як то кажуть, "пішло-поїхало": мрія перетворилася в справжню одержимість, безмежну закоханість в органну музику. "Свого часу мені довелося об'їхати практично півсвіту - вся Росія, Урал, Прибалтика, Середня Азія, всі колишні союзні республіки - і всюди мільйонні аншлаги! Складно передати те відчуття, яке народжується в самого артиста, коли розумієш, що весь зал підкорений тобі єдиній, інструменту та тому диву, яке ви вдвох творите. І вдячність публіки - щира, безмежна, всеохоплююча..."

Після закінчення консерваторії та стажування в Москві Наталія Висіч подалася дарувати своє мистецтво у Черкаси. Однак там, як сама стверджує, довго не витримала: тягнуло додому. Саме тоді доля вкотре посміхнулася органістці: в Ужгороді відома чеська фірма "Рігер Клосс" взялася за встановлення органу...

"Встановлення у 1974 році на великій сцені філармонії органу стало справжньою подією в культурному житті нашого краю, - розповідає Н. Висіч. - Аншлаги тодішні були просто неймовірними".

Хто врятує орган?

Однак з роками перебудови важкі випробування випали на долю музичного мистецтва як всієї країни, так і нашого краю. Зараз рятувати доводиться чимало пам'яток мистецтва, культурного надбання нашого народу, однак значне місце в цьому порятунку мало би надатися вже чи не єдиному справді живому органу в нашій області (ще кілька є в костьолах). Річ у тім, що всього 28-річний інструмент працює в умовах, які просто неприйнятні для нього! "Кілька років тому ми викликали майстра з Чехії, аби він настроїв орган, однак той просто відмовився що-небудь робити в умовах, які побачив. Річ у тім, що орган повинен зберігатися в ідеальних умовах - ні вологи, ні пилу, вже не будемо говорити про влаштування на сцені, на якій він знаходиться, цирку! А ми що маємо? Бувало, взимку тут страшенна холоднеча, восени - вологість, а траплялися й такі дні, коли я відрами виносила воду з самого серця органу!

З огляду на це майстер і відмовився щось робити, сказав, що йому потрібно принаймні ванну медичного спирту, аби зняти всі 2 тисячі інструментів-трубочок, відмити їх від пилу й настроїти".

Так і довелося тоді Наталії разом з єдиним органним майстром, який тоді був на Закарпатті, Андрієм Лешком, робити роботу самим. Зараз, "після його смерті, мені доводиться чимало робити самій, на щастя, допомагають мої учні".

Щоправда, за словами Наталії Дмитрівни, за останні два роки зрушення на краще спостерігаються. "Уже ремонт філармонії скільки дав, бодай не тече крівля, та й питанням опалення більше уваги приділяється, - каже органістка. - Ще якби вдалося вибити гроші на ремонт та утримання самого інструменту, то це було би справжнім дивом. Адже йдеться, ще раз наголошую, про інструмент, аналогів якого на Закарпатті більше немає, а, отже, подумати над його роботою та зберіганням на належному рівні варто би..."

До речі, на сьогодні ужгородський орган потребує не так уже й багато - 110 тисяч гривень. Ці гроші потрібні для того, аби відлагодити дві з половиною тисячі трубочок і привести всі нутрощі до ладу. Ці гроші потрібні для того, аби не доводилося відомій органістці бігати по вулканізаційних майстернях та просити майстрів виточити власноруч унікальні деталі, які практично такі ж рідкісні та дорогі, як і деталі на іномарки.

Свого часу Наталія Висіч сама пробувала зайнятися фінансовими питаннями для порятунку рідного органу: підготувала листа, в якому виклала всі проблеми й вказала на актуальність цього питання, та розіслала його всім установам, організаціям нашого краю, відвідала з ним переважну більшість наших бізнесменів. Не відреагував ніхто. Всім байдуже до того, чи житиме й далі унікальна душа Закарпатської філармонії...

Коли на сцені з'являється 6-річна органістка - зал завмирає...

Саме так, наймолодша з-посеред учнів, яких навчає грі на органі Наталія Висіч, 6-річна маленька музиканточка Катеринка. А загалом, клас органістів виник кілька років тому. "Ідея створення такого класу виникла в мене ще у 80-х, - розповідає Наталія Дмитрівна, - але лише кілька років тому вдалося втілити її в життя. Однак й на шляху до цього виникло чимало перепон: свого часу орган в нашому музучилищі демонтували, довелося мені викликати друзів з Києва, аби врятувати інструмент та перевезти до столиці. Відповідно, зараз органного класу в училищі просто немає. Мої ж діти - перші в Україні, хто в такому віці грає. Нещодавно Леся Гайдук їздила до Цюріху, там просто очам своїм не повірили, коли побачили, що таке молоде дівча (їй 13 років) уже опанувало гру на такому складному інструменті. Однак, коли вони ще й почули, як Леся грає, то здивуванню не було меж...

Тільки не знаю, яким буде майбутнє цих дітей, дітей, які заради гри на органі тікають з уроків, приходять, аби потренуватися, навіть взимку й дмухають на пальці, аби змогти пограти... Єдине, що дає мені надію, що гра на органі бодай розвиває дітей у всіх напрямах, адже для цього потрібно вміти надзвичанйно концентруватися, збирати у кулак всі вміння, всю силу волі, всю витримку та терплячість. З іншого боку, я вчу дітей всьому, що певною мірою торкається цього інструмента: на моїй поличці ви зможете побачити і релігієзнавство, й посібник з архітектури, й історію всіх часів. Адже для того, аби передати, до прикладу, музику 17-го століття, музикант повинен буквально перенестися в ту епоху, відчути її, усвідомити, й лише так грати. Це все дуже й дуже захоплююче".

Коли ж я послухала музику, яка лине з кількох тисяч скляних та дерев'яних трубочок, то зрозуміла, що запитання "Чи довго житиме орган?" є справді неактуальним, а відповідь Наталії Висіч - "Цю музику не можна не любити" - в усі часи знайде відгук у серці кожного слухача...



P.S. Щиро й від усього серця - живіть довго в злагоді, мирі та здоров'ї, Наталіє Дмитрівно, й творіть свою дивовижну музику на задоволення всім нам. Вікторія Уж