Від Макіавеллі до Сембера і Ратушняка, або Чому страждають ужгородці

У переддень вересневих виборів 1998 року Сергій Ратушняк спрямував фінансові зусилля підконтрольних йому бізнесменів, зокрема Віктора Феера,Олександра Антала та Володимира Кузьмовича, на підтримку саме за Степана Сембера. Підло зрадивши подібним чином тодішнє ужгородське керівництво, до речі, своїх висуванців, в особах С.Слободянюка і І.Цапа , та і всю свою колишню команду по міськвиконкому. Бо першим кроком “новообраного” керуючого м.Ужгород було звільнення з роботи близько півсотні людей, які до того чотири з половиною роки вірою і правдою працювали з п.п. Ратою та Сембером на пл.Поштовій. До речі, брутально звільнені перед цим протягом більш ніж півроку робили все від них можливе й неможливе, аби захистити “улюбленого ужгородського мера” Рату та підприємства “РІО”-синдикату від свавілля партійних функціонерів від обласної влади, емісара Генеральної прокуратури України в особі тодішнього заступника Генпрокурора України Ольги Колінько та ряду впливових київських можновладців.



Останньою подією, що повністю викрила зрадницьку сутність Рати, стало його “барвисте” привітання новообраному міському голові Степану Семберу 3 жовтня 1998 року в газеті “РІО”. Не зрадив пан Ратушняк тоді тільки собі і своїм власним інтересам, підтримавши кандидатом на міського голову саме члена СДПУ(о) і саме висуванця від СДПУ(о) Степана Сембера! Натомість домовившись за “дах” для своїх підприємницьких маєтків на весь термін перебування при владі новоявленого керуючого обласним центром (один тільки невеличкий «штрих»: протягом 2 років п.Ратушняк керував паном Сембером у телефонному режимі, від чого, мабуть, і маємо сьогодні всі негаразди в Ужгороді!). Та і як міг не взяти Рата відповідальності перед ужгородцями за свого колишнього першого заступника, який своїм “господарським” досвідом допомагав пану Ратушняку, який до свого мерства мав тільки один маленький магазинчик на вул. Собранецькій, де оптом реалізовував горілку, “вигідно” користуватися міським бюджетом та потенціалом комунальних структур міськвиконкому. В активі Сембера — інженерні споруди та комунікації “РІО”-бази на вул. Щедріна, бази на “555” у Горянах. Відповідно, без жодних фінансових зобов’язань для відомого власника стосовно благоустрою, загальних мереж тепло-, водо- й енергопостачання, каналізаційних споруд тощо. Але більш докладно про це читачам могли б розповісти мешканці Горян та району вулиць Загорської-Щедріна. Натомість Рата закривав очі на нецільове використання бюджетних коштів ЖРеРами та іншими комунальними структурами, якими завідували рідні та близькі пана Сембера. Задовільняв та задовільнятиме в майбутньому Степан Сембер Сергія Ратушняка і наявністю в останнього об’ємної папки з компроматом не тільки за період 1994-1998 років, але й цілого грунтовного дослідження діяльності колишнього голови Фонду комунального майна С.Сембера (1991-1994 р.р.) у цифрах і фактах стосовно «приватизації» великої кількості комунальних об’єктів в обласному центрі.



Ці моменти і вплинули на тісні стосунки між Сембером і Ратою, і тільки укріпилися як витримане вино на початок 2002 року, про що ми розповімо в окремому матеріалі.



Початок нового тисячоліття на Закарпатті пройшов узагалі під знаком “макіавеллізма” — з огляду на дії пана Ратушняка, який вперто і рішуче продовжує доводити ужгородцям свою безпринципність і аморальність.



Упавши навколішки перед колишньім губернатором Віктором Балогою і головою обласної Ради Іваном Іванчом та вимоливши собі їхнє дійове лоббі в прокуратурах та судах усіх рівнів, внаслідок чого його було звільнено з-під варти, Рата взявся за відновлення свого колишнього особистого реноме, щоправда, викликаючи своїми діями аж ніяк не захоплення ним закарпатців, як це було за часів його першого мерства в обласному центрі, а гіркоту, розчарування та спротив. Оббивши всі пороги провідних політичних партій — від комуністів і селян до РУХу, і “Трудової України”, — пропонуючи послуги зі збирання електоральних жнив у регіоні, Рата нарешті опиняється в “Єдності” О.Омельченка з позицією активного борця проти об’єднаних соціал-демократів. Водночас, проголошуючи з трибуни обласної ради звинувачення на адресу вже екс-губернатора Віктора Балоги (який звільнив його з тюрми і позичив великі гроші) в корупції і зловживанні владою, а також вимагаючи відставки пана Іванча з посади голови облради (це подяка Іванчу за Почесну грамоту обласної ради, яка була конче необхідна Ратушняку для тиску на суд!). Ці всі події відбувалися на фоні тісної співпраці Рати з активістами СДПУ(о).



Особливо боляче була сприйнята ужгородцями і закарпатцями його зрада своїм, здавалось, таким “непохитним” переконанням щодо СДПУ(о). Від колишньої безкомпромісної боротьби з висуванцями цієї партії, дії яких Рата називав не інакше як “пограбуванням” Закарпаття, його народу та природних багатств, не залишилося і сліду. Сергій Ратушняк раптом беззастережно кидається в обійми ще не так давно “гаряче нелюбимих” ним Віктору Медведчуку та Григорію Суркісу. Але життя вимагає динаміки, та судовий вирок, як дамоклів меч, висить над головою, а Олександр Омельченко (з огляду на присутність у першій п’ятірці партійного списку “Єдності” голови Верховного Суду України п.Бойка) потребує доказів лояльності. Тому Рата негайно розриває політичний шлюб із СДПУ(о), їхня партія гостро критикується в “РІО” і перед закарпатцями постає образ колишнього “борця” за правду і народ. Але щось там з “Єдністю” не спрацьовує: чи то пан Бойко не зраджує своїй присязі судді, чи то хитрющий київський голова Омельченко відстежив реальну ситуацію стосовно політичних симпатій Рати, й відносини “Єдності” з Ратою напружуються, — і громовицею посеред ясного неба випливає факт лобизання Сергія Ратушняка з Віктором Андрієвичем Ющенком під час проводів останнього на літак в Ужгородському аеропорту 8 січня 2002 року, та ще й вкупі з закарпатськими активістами “Нашої України” І.Іванчом та В.Балогою (які, зі слів Ратушняка, є злочинцями) і присяга на вірність самого Рати “Нашій Україні”. Мукачівські “нашоукраїнці” навіть віртуально ділять Закарпаття на 70-ий виборчий округ та інші, визнаючи “авторські права” Ратушняка на Ужгород та кілька прилеглих районів. Володарюй!



Хоча від таких віражів екс-мера і захоплює подих, але найцікавіше далі. Ще не охолонув слід на закарпатській землі Віктора Ющенка, як Рата розпочав процес офрмлення нового політичного шлюбу.



МАКІАВЕЛЛІ ВИХІДНИЙ! Вчення відомого середньовічного майстра політичних інтриг поглиблено, вдосконалено і розвинуто його сучасним послідовником. Аж до масштабів психічної хвороби, яка зветься просто — жадоба влади.



[a href="http://uzhgorod.boom.ru"]Клуб професійних журналістів Закарпаття[/a]