Від Макіавеллі до Сембера і Ратушняка, або Чому страждають ужгородці

...Сьогодні багато хто з ужгородців, які восени 1998 року, купившись на щедрі обіцянки тодішньої номенклатури на чолі з Сергієм Устичем, віддав свої голоси за кандидата в мери “господарника” Степана Сембера, щиро жалкує за той свій вибір. Адже ніякого обіцяного прориву до кращого ні в комунальній, ні в жодній іншій сферах господарчого організму м. Ужгород за час, що минув відтоді, не сталося. Так, “прорив” стався. Але в його найгіршому варіанті: міське господарство опустилося до рівня глибинних азіатських аулів. І, що найстрашніше, продовжує і далі скочуватися в прірву.



Взірцем маккіавелівського вчення може слугувати життєво-політична позиція Степана Сембера у 1998 році, коли заради отримання омріяного крісла мера він одночасно перебував в членах ГО “Нове Закарпаття”, НДП та об’єднаних соціал-демократів, а також у рядах симпатиків Народного руху України. Як відомо, насамперед від моральності посадовця такого рангу залежать і його дії щодо забезпечення життєдіяльності міста і, відповідно, кадровий підбір “команди”.



Проте, виявляється, не перед усіма ужгородцями п.Сембер, через його неспроможність тверезо, розумно й грамотно керувати складним сучасним міським народногосподарським організмом, виглядає подібним чином.



[b] Основну “ведмежу послугу” ужгородцям — у плані вибору у 1998 році нинішнього керуючого обласним центром — зробив у ті часи колишній екс-мер Сергій Ратушняк, який зі свого іспанського “заслання” спрямував фінансові ресурси підконтрольних йому бізнесменів — В.М. Кузьмовича, О.П.Антала та В.І.Феєра — на підтримку Степана Сембера, який увесь період «царювання» сумнозвісного Рати посідав почесне крісло першого заступника. Мабуть, поріднилися...

[/b]



[a href="http://ua-reporter.com/text/2366/"]Від Макіавеллі до Сембера і Ратушняка, або Чому страждають ужгородці/Закінчення.[/a]