Як вуж під вилами, місто над Ужем

За «державними будівельними нормами» (розділ «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»), відстань від бензоправної станції в середніх містах (а також в м.Ужгород — авт.) до «масивів лісу, парків, міських скверів» має становити 25 метрів. Вона ж до парку прямо притулилася. Чи не так?



Але ще більше «ая-яй» відбувається, під байдуже дихання нашого вічно знедоленого народу, на історичній площі Шандора Петефі. Вона аналогічна до фантастично реконструйованої площі Миру в Мукачеві, яка дістала, за відновлену градотворчу красу, премію Кабінету Міністрів.



Не рівня їй, на нинішньому етапі, убога площа в столиці Закарпаття. Одначе тут є до чого прикласти руку, аби не вдарити в грязюку лицем перед другим містом Срібної Землі. Є ж бо десять одноповерхівок, які можна чудесно відреставрувати, добудувати один-два поверхи. Бізнесменам із коштами таке діло на руку.



Та ретроградна «столична» мерія хоче надати місце перед будинком побуту (0,105 га), під будівництво кафе, одному з товариств з обмеженого відповідальністю м.Ужгород.



За те, що воно замостить розбиту площу перед згаданим будинком будівельною шашкою.



Уявіть, що в місті над Латорицею поставили би перед мерією якесь кафе, замість пам’ятника Кирилу та Мефодію, або, на другому кінці центральної «стометрівки», перед костьолом - якесь казино.



В Ужгороді таке дозволяється, хоча площа формувалася за часів Австро-Угорщини і Чехословичини, і не варто було би змазувати її історичний малюнок.



Був на цьому майдані пам’ятник Масарику, відтак — Сталіну, зараз є Шандору Петефі, а на додаток, за лобіюванням міських батечків, буде тут ще й непотрібне кафе. Петро Олексієнко, історик.