«Хочу Божого благословення для Ужгорода!»

Цікавий він своєю добротою і меценатством, щирою допомогою чисельним релігійним конфесіям, письменникам. Хоча сам виховує з милою дружиною Марією Антонівною дев’ятьох дітей, а в його структурах працюють 114 робітників.

І далі не буду рватися до престолу, щоб нажитися, — висловлює Яворський своє кредо. — Бо люди тим часом ждуть і втрачають надію. Зокрема, в нашому Ужгороді. Колись обласний центр мав своє звучання. Пам’ятаю, в 1969 році вперше приїхав на охайний Ужгородський вокзал. Враховуючи бажання нашого народу, нашій мерії потрібно й необхідно повернути чистоту візитній картці України. Досить уже набивати кишені! Пора згадати про місто, його чисте лице. Трохи розуму — і можна багато зробити. Ужгород нині брудний, спотворена архітектура, в ній — сваволя. І кого ми вибираємо в «батьки»? Чому Львів і Київ, навіть інші обласні центри можуть у сучасних умовах розвиватися? Чи там люди з особливим розумом? У нас пропало відчуття тепла, притаманне колись Ужгороду. Мерія продовжує грабувати, знищувати, розривати місто на шматки, нарощуючи народну зневіру. Хоча давно пора відновити роботу чисельних підприємств, аби люди не розбрідалися в різні Португалії, щоб кожен міг комфортно жити вдома. Та, незважаючи на те, що в багатонаціональному Ужгороді зібране велетенське духовне багатство краю, місто нині, наче жебрак на задвірках Європи. Давайте одягнемо його в одяг повсюдного добра! Тоді тільки заживемо щасливо... Василь Танасійчук