Закарпатський товариш Яремчука хоче свята. Справжнього!

— А як після інституту почало розгортатися твоє зоряне життя?



— Тягнуло в рідні пенати. Спершу проходив практику в Закарпатській обласній філармонії. А, отримавши диплом, влаштувався на постійну роботу головним адміністратором Заслуженого Закарпатського народного хору. Постійні гастролі, широка їх географія, нові знайомства робили свою справу — набирався досвіду, ставав професіоналом.



— Хто вражав тебе з наших краян?



— Не можу не сказати приємних слів на адресу народної артистки України, балетмейстера, постановника танців, вписану золотими літерами в історію закарпатської культури, Клару Федорівну Балог. Авторитет, любов до обраної справи, переживання за успіх, постійний творчий пошук якимось чином передавалися і мені. Клара Федорівна, як ніхто, вболівала за колектив, особисто перевіряла навіть костюми і взуття для кожного.



— А все ж, що давалося взнаки, коли ти порівнював нинішнє життя зі столичним?



— В порівнянні з Києвом на місцях діють свої, як мовиться в народі, негласні закони. В столиці все просто, прозоро. “Внизу” ж усе навпаки — головне тут бути “своїм”. Професіоналізм у роботі, патріотизм, результат діяльності зовсім не в ціні. Не потрібно закінчувати і високих університетів — функціонує своя “кузня кадрів”. Так було не в такому далекому минулому. Не до ліпшого, а до гіршого прямуємо і сьогодні. За один лише Рік культури (2003-й), оголошений Президентом, в краї скорочено 25 клубних установ. Куди сільським людям ходити відпочивати? Хто захистить село і сільських людей від культурного занепаду? На сьогодні взагалі-то захисту від колоніального становища речей потребує й місто.



— Чи позитивно діє супроти цього заклад, у якому ти цілеспрямовано працюєш?



— Закарпатський обласний центр народної творчості є мистецько-культурним закладом. Він здійснює художнє і методичне керівництво народною творчістю та художньою самодіяльністю культосвітніх установ села, профспілок, різних відомств та вищих шкіл. Цього року відмітить він 60-річний ювілей творчої діяльності. Наприкінці минулого року, ігноруючи закони, приміщенням ОЦНТ ледве не заволоділи невідомі спритники. Та активно посприяли незаконній “прихватизації” управління культури ОДА та обком профспілки працівників культури. Остаточно зняло проблему особисте втручання колишнього губернатора, якого колектив попросив про допомогу. Та напередодні Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва знову зациркулювали чутки про переведення колективу в інше приміщення і передачу приміщення на Волошина,18 для творчої лабораторії, якої фактично не існує. Часто змінюючи директорів ОЦНТ, ХТОСЬ таким чином намагається впровадити в життя свої меркантильні корупційні плани.



— Тож професійне свято не зовсім веселе?



— Воно, на жаль, виявляється святом для вибраних. З року в рік управління культури і обком профспілки влаштовує “тусовку суто для своїх”. Особисто мене за весь період роботи в цей привілейований список не заносили ні разу. Тож ніяк не можу второпати: “А яке фахове свято стосується мене?” Та головне, що не зникають успіхи в роботі. Ефектними є щорічні звіти в столиці нашої держави. Заслуга за це — простих працівників культури. Славу області приносять семирічна співачка Даринка з Порошкова на Перечинщині, вокалістки Ольга Сенинець з Хустщини та Наталка Попович із Рахівщини. А ще — багато інших. Поздоровляю їх зі святом, яке вони щорічно роблять для сірих функціонерів від культури. Розмовляв Василь ЗУБАЧ