Естетична гавань на площі Петефі
2 жовтня 1958 року школа набула юридичної незалежності. До 1972 року тут директорував Михайло Гливка. До 1977 року продовжував директорство Іван Шляхта. А відтак довгорічним директором став Анатолій Донець. Орендувати приміщення доводилося по всьому місту. Своя матеріальна база була убога. За оренду розраховувалися… концертами. В радянський час такий підхід був цілком прийнятний. Виховували нового громадянина, і бізнесу на цьому ніхто робити не збирався.
В школі на рівні працювали камерний хор, вокальне тріо, квартет баяністів, фортепіанні ансамблі, дитячий ансамбль “Іскринка”. Навчалися в нашій “естетичній гавані” на той час 350 учнів у 45-ти викладачів. Усього за два роки — з 1977-го по 1979-й — до свого 25-річчя школа фактично розправила крила. Та не вистачало нормального приміщення. Тоді й дізналися, що невдовзі школа №8 буде переведена в новий ра-йон, а будова на площі Петефі, де й знаходиться нині школа мистецтв, вивільниться. Біганина А.Донця партійними інстанціями принесла гідні плоди — він добився цього приміщення.
Гідною пригодницьких романів, є історія ремонту школи мистецтв, де попервах вітер гуляв і щури бігали. Та час — найліпший лікар. А якщо до нього додати ще й фантастичну ініціатив-ність Анатолія Адамовича, набуту в пар-тизан-ські роки в Білорусі, то все стає на свої місця.
Відомо, що колись у теперіш-ній школі зупинявся на постій видатний поет Шандор Петефі. А.Донець прочитав тритомник його творів і загорівся ідеєю про ство-рення літературного музею в одній із великих шкільних аудиторій. З місцевої еліти був створений штаб майбутнього музею. До його складу ввійшли професор-історик Яків Штернберг, доцент-історик Михайло Мазюта, скульптор Анна Горват, композитор Степан Мартон, письменник Юрій Шкробинець. Головував же, звичайно, А.А.Донець.
Так і з’явився відомий музей, що міцнить дружбу народів на Землі.
В 1993 році з 49 шкіл краю Ужгородська школа мистецтв посіла перше місце і відзначена наказом обласного управління культури. Чудовий поступ її відзначають усі й зараз, коли Анатолій Адамович уже на пенсії і залишив собі в активі тільки керування хором ветеранів війни і праці. Василь ЗУБАЧ