Олександр Доктор: "Освітні питання є пріоритетними в діяльності соціалістів Ужгорода"

[b][i]— Олександре Олександровичу, останнім часом, наскільки мені відомо, почастішали листи-звернення освітян міста на адресу фракції Соціалістичної партії України в Ужгородській міській раді, і, здебільшого, це прохання допомогти.[/i][/b]



— Ми з колегами депутатами, членами фракції СПУ, були в багатьох закладах освіти Ужгорода, ходили на зустрічі з педагогами шкіл, дитсадків, і практично в кожному з них озвучувалися ті самі проблеми. Наша фракція усі їх систематизувала та зробила ряд відповідних депутатських запитів на сесію міської ради Ужгорода.

Перше питання, яке виникало – це з приводу 57-ї статті Закону України «„Про освіту», яку лобіювала фракція Соціалістичної партії у Верховній Раді — завдяки саме нашій фракції прийнято цей закон, почалися виплати вчителям за 1997, 1998 роки, але, в силу певних обставин, кошти не виплачувались у повному обсязі, були непорозуміння у стягненні податків з нарахованих сум. Особливо це стосувалось прибуткового податку, 13% стягувати чи 20%, хоча кожен фахівець – бухгалтер чи юрист розуміє без будь-яких роз’яснень, що керуватись у цьому питанні варто виключно першою цифрою. Тобто, була ціла низка проблем, пов’язаних з тим, що, начебто, й зробила держава гарну справу для вчителів, виплачує їм компенсації, але сам процес виплати проходить з такими труднощами та недоробками, що серед освітян шириться лише невдоволення, і ті гроші, які вони отримують, уже не приносять того позитивного ефекту. Тому нами було подано на розгляд сесії Ужгородської міської ради депутатський запит фракції Соціалістичної партії щодо недопущення затримки у виплаті коштів, які надходять по 57-й статті. Але, крім цього, у вчителів поставало питання несвоєчасної виплати заробітної плати та авансу і ця проблема нами теж була піднята на сесії.

Мені особисто, як фінансисту, було незрозуміло, чому виникли такі затримки минулого року, адже рішенням сесії ми зробили безпрецедентний крок: дозволили міському голові брати короткотермінові кредити в банку протягом бюджетного року на свій розсуд для погашення обов’язкових виплат, у тому числі і по заробітній платі. Тому саме по собі питання про заборгованість по зарплаті не могло стояти. Але — „маємо те, що маємо”...



[b][i]— Скільки з тих запитів, що ви направляли, підтримано сесією?[/i][/b]



— Деякі запити вдалося вирішити шляхом підписання відповідного розпорядження міського голови. Деякі будуть розглянуті при формуванні бюджету на 2006 рік, іншу частину ми повторно подамо на сесію для затвердження, тому що необхідне рішення сесії для втілення їх у життя.

Я вважаю, що саме інвестиція в освіту є найбільш прибутковим видом вкладень. Тому що, якщо ми зараз не приділятимемо належної уваги освіті, то опинимось у ситуації, коли в місті просто не стане кваліфікованих працівників, вихованих людей, не буде тих людей, які здатні будуть потім розбудовувати наше місто.



[b][i]— Олександре Олександровичу, хтось оцінив по праву все те, що ви робите?[/i][/b]



— Найкращою оцінкою з моральної точки зору є ті слова вдячності від учителів, які вони висловлюють при повторних зустрічах з нами. А результати нашої діяльності будуть видні 27 березня 2006 року, коли стануть відомими результати виборів. Але, відверто кажучи, мене здивували деякі інші оцінки нашого опікування освітянськими проблемами, що лунали від представників інших фракцій, які обурювались тим, що депутати-соціалісти всіх уже „«задовбали своїми депутатськими запитами». Таке враження складається, начебто вони прийшли у міську раду зовсім не для того, аби відстоювати інтереси громади. І, мабуть, найкращою оцінкою нашої роботи стало цитування вищезгаданої фрази у газеті „«РІО».

Відверто кажучи, здивувала позиція освітянської комісії в міській раді, яка запити, що стосувались саме проблем освіти, категорично своїми голосами не підтримувала, незважаючи на те, що ці запити варто було б подавати саме від їхнього імені. Логічного пояснення цьому дати не можна. Як результат — за наші запити та пропозиції проголосувало лише 11 депутатів, та ми і надалі продовжуватимемо активну роботу з вивчення освітянських проблем, адже їх є, крім озвучених, значно більше.



[b][i]— І які саме ці проблеми?[/i][/b]



— Ми звернули увагу на необхідність внесення змін до наказу управління „«Про роботу керівників установ освіти по оптимізації мережі і штатів, ефективному використанню бюджетних коштів» щодо мінімальної кількості учнів у школах міста. Адже обмеження до 24 учнів у класі ставить у безвихідне становище як школи нацменшин, так і школи мікрорайонів Ужгорода. І на зустрічах у ЗОШ №№ 4 (російська), 21 (словацька), 17 (мікрорайон Горяни) ми щоразу бачимо, наскільки болючою для вчителів є ця проблема. Ми запропонували прислухатись до чинного законодавства України, де йдеться про те, що у класах має бути не менше 11 учнів.

Так само нами ставилось питання щодо заробітної плати вчителів. Адже фактично щороку обмежуються видатки на осві-ту голою заробітною платою, а вчителі мають право на 2% премії від загального фонду оплати праці, на премію в розмірі посадового окладу у випадку, якщо вони є заслуженими вчителями України, тощо.

Крім того, ми вимагали закласти в бюджет на виконання вимог санепідемстанції необхідні кошти для закупки необхідних миючих та дезінфікуючих засобів для кожної школи. Минулого року школи не отримали жодної копійки на ці потреби і були змушені виходити зі скрути за рахунок власних гаманців. В аналогічному становищі опинились і вчителі-хіміки, які всі хімічні речовини, необхідні їм для навчального процесу, закуповують на свої кровні, або ж ...на батьківські кошти.



[b][i]— До речі, ваше ставлення до батьківських фондів, які існують, не секрет, у кожній сьогоднішній школі?[/i][/b]



— Я вважаю, що покликання вчителя – виховувати наших дітей, а не виробляти в собі навички бізнесмена або рекетира чи «„попрошайки», що стоятиме з простягнутою рукою перед батьками, випрошуючи в них копійчину на ремонт школи/класу чи закупівлю крейди. Тим більше, що чинне законодавство це забороняє.

Та якщо вже зайшла мова про батьківські кошти, то слід звернути увагу і на харчування дітей у школах. Той мізер, 1,2 грн., який закладається на харчування одного учня в день, – кожна здорово мисляча людина розуміє, що цього вистачає лише на слабо підфарбовану водичку у вигляді супу та якісь півложечки пісної картоплі з соусом на друге. Неприйнятна ситуація. Ми запропонували закласти в бюджет 2006 року фінансування в розмірі хоча б 2 гривень у день окрім батьківських коштів.

Крім того, є проблеми і з постачанням продуктів у школи. Підприємства, які виграли на початку року тендер на постачання продуктів харчування у школи, роблять це невчасно, тому що невчасно йде проплата їхньої роботи з бюджету, тому й постачають за цінами, значно вищими за ціни на ринку. В результаті ми маємо втрати бюджету, школи – невчасне отримання далеко не якісної продукції. Але це, вважаю, проблема, в першу чергу, керівництва міста, яке не може спланувати видатки таким чином, щоб вчасно щодня платити за продукти харчування для навчальних закладів міста.

Наша фракція буде ставити питання щодо ситуації в освіті Ужгорода на наступній сесії міської ради дуже гостро, і я зараз уповноважений зробити заяву щодо того, що фракція Соціалістичної партії України в повному складі не буде голосувати за жоден проект бюджету міста, якщо там не будуть враховані всі нагальні проблеми освітян.

Зокрема серед проблем, що стосуються капітальних видатків, ми вирішили перейти до форми формування бюджету за схемою пооб’єктного виділення коштів, яка вимагатиме конкретного вказання виду видатків у конкретному навчальному закладі та необхідної на його фінансування суми. Адже за останні 4 роки ми жодного разу не зменшували фінансування освіти, але в силу того, що капітальні видатки розподілялись з одного умовного котла, яким керували міський голова та начальник управління освіти, кошти направлялись на ті освітні заклади, куди їм було вигідно. Це й унеможливило цілому ряду депутатів тримати свої обіцянки перед тими навчальними закладами, які знаходяться на наших виборчих округах.

Схема ж об’єктного виділення коштів – наше принципове питання і ми настоюватимемо на ньому до тих пір, допоки його не вирішимо.



[b][i]— Чи можна виділити, скажімо так, найбільш катастрофічну проблему наших шкіл та садочків?[/i][/b]



— Ситуація катастрофічна у багатьох навчальних закладах, є деякі школи, в які протягом останніх років направлялись значні суми коштів на реконструкцію і вони привели себе в порядок. Але одна проблема для всіх цих закладів існує – це туалети. В жодній школі немає нормального туалету і ми пропонуємо при формуванні бюджету закласти кошти не ремонт абсолютно всіх туалетів всіх навчальних закладів міста. Адже, навіть поселяючись у готелі ви чи не в першу чергу йдете дивитись стан санвузла. Наші діти не мають ходити до навчальних закладів, де для них не створено елементарних умов комфорту.



[b][i]— Чи можна сказати, що сфера освіти є пріоритетною сферою діяльності фракції Соціалістичної партії?[/i][/b]



— Так, безумовно, це є пріоритетом нашої діяльності. Зрештою, й міністр освіти є членом СПУ, і закони, пов’язані з удосконаленням системи освіти, виходять із фракції Соціалістичної партії у Верховній Раді, тому ми маємо моральне зобов’язання тут, на місці, відстоювати ці принципи.

Фактично, крім цих питань, ми показали громадськості, що ми здатні відстояти ті питання, за які беремося. Яскравим прикладом цьому став випадок із ПАДІЮНом, який наша фракція відстояла і не дозволила закрити. Ужгород міг лишитись без цього флагману позашкільної освіти міста, який би став черговим об’єктом комунальної власності, приватизованим приватною структурою, а ті 3 тисячі дітей, які там навчаються, опинилися б на вулиці.

Наступне питання, яким ми займаємось з особливою увагою, — це комунальна реформа в Ужгороді, час якої вже давно настав. Її ми будемо презентувати саме перед виборами ужгородцям, і коли прийдемо до влади в 2006 році, то втілюватимемо її через депутатів своєї фракції у життя. Але це вже тема іншої розмови. Аня Розій.