Погана слава у Брехослава…
Раніше меншовики змінювали більшовиків, а потім - навпаки. Поки останні на сімдесят літ не опинилися зверху, знищивши меншовиків як клас і поставивши обеліск, наче символ перемоги. Хоча переміг загалом сатанізм, розпочався танець "червоного диявола", (який ні до чого доброго не привів СРСР), заангажований на світову революцію, а під цією "парасолею" - на буржуазне багатство вибраних партійних божків і убозство та зомбованість іншої біомаси, замаскованої від Божого гніву червоними прапорами.
Цим і погане було це радянське "вчора", котрого ще хочуть назад деякі ідіоти.
Це - неправильно. Таке хотіння неправильне і дурне, як сало без хліба.
Бо тепер, як помітив навіть місцевий крутий перець із газети "Труна" Брехослав Педченко, одна більшість змінює другу. І жодну з них не можна назвати меншістю. Це - нормально. І ніякого тобі більшовизму, що й досі вважається чи то істОричному, чи то істЕричному Брехославу. Адже немає горезвісного принципу демократичного централізму в цих змінах, коли меншість обов'язково підкоряється більшості. Такого немає! Все діється не так!
Як не парадоксально це для пана Педченка, але кожна меншість нашої держави цілком активно може розвиватися і ВРОСТАТИ в біль-шість або ВИРОСТАТИ в біль-шість. Це - якісний кидок до європейського майбутнього нашої України, а не тіні забутих предків, які ніяк не полишать вас, за якими ви не тільки не можете, але й не хочете бачити майбуття. Це ж так зручно - на рівні Вовочки (ні, не Леніна. - Авт.), якого любить і наш Президент Л.Кучма, знати, що були колись більшовики і меншовики, вішати їх маски на сучасників і кричати: "Дивися, схожі!" І не бачити за примітивізмом своєї думки нових людей, не чути свіжих ідей. Запліснявілий окоп Брехослава Педченка вимагає реставрації, але він все одно із зв'язкою гранат лізе із нього в ресторації. І - о, щастя! - він помітив тут, заховавшись під ліврею швейцара і нюхаючи його чисті штани, представників Ужгородської міськради. Під швейцаром йому не вдалося стати швейцарцем, а розумним і раніше він не був. Тому вигляд пива, яке пили представники місцевої влади, нагадав йому, що в баварських пивних 30-х років минулого сторіччя народжувалися фашист-ські ідеї. Брехослав це відразу занотував. Як "розумно"! Навіть Вовочка - наш лукавий сучасник - згадав би, що так народжувалися і комуністичні догми полонення землян у Маркса з Енгельсом, що за пивом об'єднувалися деколи "зелені", навіть "голубі", що і на кока-колі є піна, чим кока-кола нагадує пиво. І якщо п'ють кока-колу - то думають про пиво. А коли думають про пиво - то й до спорудження концтаборів рукою подати.
Логіка Брехослава Педченка - непереможна, бо дурна, як ідея світової революції. А дурість активно продукувала комуністична більшість, яка не старалася бути більшістю. Вона була нею і все. Як болото, як гній, як Брехослав Педченко в газеті "Труна". А от тепер більшості радикально відмінні від тих. І в тому, що в них міняються лідери - не трагедія лідерів, а їх щастя, суть якого полягає в постійному самовдосконаленні, щоби при повторенні свого лідерства подовше протриматися, показавши себе якнайкраще місту і державі.
А от панам педченкам самовдосконалення не світить. Вони навіки вдоволені собою, як усі люди, що з дитинства п'ють самогонку. Тому вся схема Всесвіту або якогось земного явища зводиться в них до металевого змійовика. Вони й самі крутяться змійовиками примітизованих думок, аби потроху звідкись капало і не померти тверезим.
Самогонізація життя, звичайно, може створити педченківську більшість. Але вона й до пива не долізе - обстругає лише всіх, як це робить пан Брехослав серед панства газети "Труна".
[i]P.S. До речі, персонажів, подібних до Брехослава Педченка, можна чимало знайти і в реальному житті. Скажімо, В.Федченко з "Трибуни" чи не з мікроскопом досліджує газету "Репортер", аби знайти в ній хоч якусь помилку. Нещодавно таки знайшов її. Технічну: рядок випав. Буває. Кожен журналіст це зрозуміє, але не пани Федченко та Педченко, які хлоп-ською спостережливістю намагаються замінити від-сутність розуму. Або на предмет її легітимності. На цьому тижні ви, пане Федченко, ма-ли з'явитися на судове засідання з приводу одного з ваших наклепницьких матеріалів. Повідомили вас про це телеграмою, в якій було вка-зано адресу вашої редакції - Белінського, 24 (сумнозвіс-ний базар "Білочка"). І що за дива, коли з пошти у суд прий-шла від-повідь що за такою адресою такого адресата не існує. Оце так легітим-ність! І куди дивиться Комарницький? Варто, мабуть, просто дозволити таким "майстрам" від журналістики - як той же Брехослав Педченко! - освіжитися. Як? Дуже просто - засунувши голову в облюбований унітаз і натискаючи на кнопку зливного бачка своєю рукою, вільною від чорної чорнильної ручки...[/i] Онисько Пикатий