Туристичний ажіотаж у чанах Лумшор

Уже традиційно у закарпатському селі Лумшори утворюється справжній туристичний ажіотаж 19 січня. Люди приїздять на Перечинщину з усієї України і навіть з-за кордону, аби скупатися в екзотичній купелі. Тим паче, що після підігріву у чані всі охоче заходять у потічок, аби охолодитися. Оскільки ж на Водохреща таке занурення вважається знаковим і обіцяє силу та здоров’я на весь рік, то охочих скупатися у цілющій воді саме у цей день вистачає.

За здоров’ям у потік

Іван Погоріляк у своїй садибі чани поставив лише рік тому. Каже, що довго шукав родзинку, яка допоможе привести у Лумшори якомога більше відпочивальників. Спочатку мав велику надію на гірськолижний туризм, але примхливі зими не вселили бізнесмену великої надії, от і вирішив він використати давню фішку села – купання у чанах. Пан Іван каже, що чимало туристів приїжджає зі Східної і Центральної України, а влітку більше їдуть із Західної Європи: французи, італійці, австрійці. Найчастіше ж бувають у Лумшорах наші сусіди із Словаччини, Польщі і Чехії.

— Ще з 1600 року тут стояло десять чанів на березі річки і в них купалися люди в сірководневій воді, - розповідає Іван Погоріляк. – Все було інакше, як сьогодні. Люди лікували радикуліт і різні ревматичні захворювання. Вони лежали у теплій воді, а потім одягалися і їхали додому. Ми ж зробили сучасну баню, де зігріваємо людей, а потім ще й пропонуємо охолодитися у гірському потічку.

Однієї купелі вимогливим туристам не вистачає. От і доводиться місцевим підприємцям розширювати спектр послуг і розважати гостей. Хоча чимало людей сюди їдуть за тишею і спокоєм. А їх тут більше, ніж достатньо.

На Водохреща ж Іван Погоріляк запросив священиків, аби освятили воду у потоці, чани і все інше. Зробив це не для того, аби розважити туристів, а швидше віддаючи данину традиції. Сам чоловік, його син і ще кілька найвідважніших занурилися у крижаний гірський потік без підігріву у чанах. А от туристи без екзотичної купелі не обійшлися. За один день 19 січня у одному лумшорському чані скупалося п’ятдесят людей. А загалом у селі до 15 таких чанів назбирається. У звичайні дні наплив відпочивальників не такий масштабний.

Людей стає менше

Але мова йде вже не про туристів. Зараз у Лумшорах живуть в основному пенсіонери, молоді тут зовсім небагато, а єдиний школяр, який мешкає в глибинці, гризти граніт ходить у сусідні Турички. 21-річна Тетяна Гапак, яку я випадково зустріла посеред вулиці, розказала, що багато її друзів поїхали у місто шукати своєї долі. А дівчина найближчим часом у своєму житті нічого міняти не збирається. Влітку Тетяна порається на городі, ходить по гриби та ягоди у ліс, а взимку особливої роботи нема. Так само як нема і розваг у перечинській глибинці. Радують жменьку лікіцарської молоді хіба що дискотеки на місцевих базах відпочинку. А ще телевізор, який став уже невід’ємною частиною довгих зимових вечорів.

Все життя у Лумшорах

Місцевий старожил Василь Гапак мешкає в Лумшорах все життя, а це не мало, не багато – 85 років. Дід Василь пригадує, якими були сільські хатини ще під солом’яними стріхами. Може розказати селянин і про те, як формували місцевий колгосп, і як він потім розпався. Односельчани діляться, що дід Василь на політиків ніколи не скаржиться. А коли перед виборами старожила запитують, за кого буде голосувати, чоловік мудро відповідає: «За владу!» На мою провокацію про проблеми села дід теж не піддається.

— Проблеми видить власть. Районна власть, обласна… Вони видять. Я їхні проблеми рішати не можу. Чому? Потому що я буду язиком пусто молоти, а то нич не дасть. По путьови ями, ви видите самі, які ями. Що я буду говорити. Пани ходять верхь-вниз. Видять самі, що ями на дорозі є. Кідь вони не порадять, то я що? Я позираю, аби в мене у дворі порядок був.

Двоє дітей діда Василя живуть за кордоном, ще двоє мешкають з ним і дружиною чоловіка. До речі, разом подружжя вже із 1951 року. Одружився пан Іван відразу ж після армії. Каже, у часи його молодості довго не думали, коли мова заходила про шлюб. Річ у тім, що колись повнолітні неодружені громадяни платили за свою самотність «холостоє» - податок. Але Василь Гапак запевняє, що любив свою наречену, яка й стала супутницею на все життя. Зараз у Лумшорах під вінець стають дедалі рідше. А от туристи, навпаки, почали сюди заглядати частіше. Може, вони й допоможуть селу стати на ноги і подарують йому друге дихання.

Тетяна Довганинець