Закарпаття: Хто подбає про соціальне становлення вихованців дитячих будинків?

Представники закарпатських ЗМІ побували в гостях у Часлівської школи-інтернату. Прес-тур до сиротинця організував Ужгородський прес-клуб реформ спільно з координатором проекту TАЧ „Візьмися за руку однієї української дитини” Зітою Баторі-Тарці.До маленьких мешканців школи-інтернату саме навідався один із засновників благодійного фонду „Проекта ТАЧ” Рендал Тодд Кіллен, який привіз грошову допомогу кожній дитині від її американських друзів з Корвалліса (штат Орегон) — міста-побратима Ужгорода. Саме у рамках програми співпраці міст-побратимів реалізовується проект ТАЧ, що діє в Україні вже п’ятий рік. Його діяльність спрямована на поліпшення життєвих умов та соціальну реабілітацію дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та дітей з обмеженими можливостями. Проект ТАЧ складається з трьох спонсорських програм для приблизно 300 українських дітей з Часлівської школи-інтернату, програми „Нова сім’я” та ужгородського Медико-соціального реабілітаційного центру. Кожна дитина має свого американського „спонсора”, який щорічно робить внесок у сумі 60 доларів. Кожного року у вересні делегація проекту приїжджає з цією допомогою в Україну. Кошти витрачають на придбання одягу, взуття, канцелярського приладдя, книг, іграшок, окулярів, їжі тощо. За спонсорський кошт у Часлівській школі здійснено також декілька великих проектів, ремонт каналізаційної та водопровідної системи, установлена очисна система ”Біотал”, закуплено 120 ліжок та постільна білизна, збудовано ігровий майданчик, обладнано пральню. При фінансовій підтримці Карпатського фонду та релігійних громад різних конфесій для випускників запроваджено новий проект підтримки професійно-технічної підготовки юнаків та дівчат.

60 доларів — не надто велика сума, щорічний внесок якої під силу й більшості українських сімей, організацій, професійних чи учнівських колективів. Серед спонсорів з Корвалліса є діти, які віддають українським одноліткам свої кишенькові гроші, сім’ї, шкільні класи і навіть офіс шерифа. Саме це намагається сказати українцям проект ТАЧ — не забуваймо подбати про маленьких скривджених долею дітей, які так потребують турботи і підмоги, — розповіла Зіта Баторі-Тарці.

Вихованці Часлівської школи-інтернату підготували для гостей сюрприз — надзвичайно зворушливий художній концерт. Талановиті актори і співаки насправді — діти з ментальними ураженнями головного мозку, з легкою і помірною розумовою відсталістю. Їхні очі так само щирі і зацікавлені, як у всіх інших дітей, але їхня усмішка — з острахом. Понад усе вони, як зізналися журналістам найстарші, бояться самостійного життя за межами школи, життя, у якому на них ніхто не чекає.

Рендал Тодд Кіллен ще два роки на зустрічі з Центром зайнятості запитував: що пропонує він випускникам таких шкіл, де знайдуть ці діти роботу і дах над головою після інтернату та ПТУ? Відповіді американець не знайшов. Не знаходить її і директор Часлівської школи-інтернату Михайло Михайлочко, що працює тут уже 24 роки. Пан Михайло навів лише поодинокі приклади більш-менш успішної долі своїх колишніх вихованців. З радістю прийняти їх завжди готові лише релігійні громади.

Михайло Михайлочко: „Мені завжди надзвичайно важко на душі під час свята останнього дзвоника. Я бачу перед собою дітей, які йдуть в нікуди. Не знаю, якими словами проводжати їх зі школи”. Директор школи-інтернату та координатор проекту Зіта Баторі-Тарці сходяться у думці про необхідність ще однієї державної соціальної структури, яка б після школи і до досягнення дітьми 21 року продовжувала підтримувати їх, здійснювала б професійну підготовку з спеціальностей, які їм під силу та допомагала влаштовуватися на роботу. Поки такої інституції не існує, діти не мають не лише кваліфікованого соціального супроводу, але й даху над головою.

За словами Михайла Михайлочка, Часлівська школа-інтернат — один з перших навчально-виховних закладів у Закарпатті, відкритий ще у 1948 році і призначений для навчання та виховання аномальних дітей, сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Сьогодні тут навчаються 108 учнів, 4 з них — повні сироти, 92 дітей мають батьків, однак де вони — невідомо, ще 12 вихованців школи мають одного з батьків, однак їх сім’я малозабезпечена, і тому вони тут. Педагогічний колектив — це 48 досвідчених і відданих справі наставників.

Рендал Тодд Кіллен: „Я хотів би, щоб українська громадськість навчилася любити цих дітей і щоб здорові та забезпечені люди допомагали їм знайти себе у житті. Наш проект не прагне показати ідеальний приклад, ми просто робимо те, що велить нам серце. Я відчуваю відповідальність за цих дітей, адже вже 6 років поспіль приїжджаю сюди і здружився з ними. Мені важко бачити, що деякі випускники школи опиняються на вулиці. Я дуже хотів би, щоб вони могли працювати і були повноцінними членами вашого суспільства”.

За словами Зіти Баторі-Тарці, в Україні повинна відбутися гуманізація системи освіти і розвиток соціальної сфери, в якій почнеться впровадження новітніх соціально-педагогічних технологій та коррекційних методик. Українськими фахівцями вони вже розроблені, однак поки існують лише в теорії.