Ужгородська швейна фабрика допомагає відкрити власну справу

На Закарпатті відбулося виїзне засідання Ужгородського прес-клубу реформ до фабрики „Березнянка” у Великому Березному та філії ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” у с.Люта, де журналісти мали змогу дізнатися більше щодо теми „Як створити додаткові робочі місця у легкій промисловості Закарпаття, історії успіху підприємств швейної промисловості області”.Гідом поїздки стала директорка Ужгородської швейної фабрики Мирослава Каламуняк, яка підтримує активні починання ініціативних людей у галузі швейної справи, щоразу відкриває нові й нові філії фабрики, створюючи робочі місця для закарпатців. Очоливши 10 років тому швейну фабрику, свої реформи амбітна і цілеспрямована директорка почала з реконструкції туалетів. Акціонери бунтували проти таких „інвестицій”, однак сьогодні фабрика та її філії мають серйозних іноземних замовників, хороші умови праці та безперебійну виплату зростаючих зарплат.

3 роки тому у В. Березному в приміщенні їдальні заводу „Ерстет” (який сьогодні існує лише де-юре) розпочало роботу швейне виробництво „Березнянка”. Спочатку було облаштовано 30 робочих місць. Сьогодні тут працюють вже 282 працівників, з них 48 — чоловіки. Зарплата кваліфікованої швачки становить 600-700 гривень, початківці отримують 300 гривень. Нещодавно за розпорядженням губернатора „Березнянка” увійшла до числа переможців обласного конкурсу „Кращий роботодавець 2004 року” серед підприємств із чисельністю працюючих від 101 до 500 осіб. Поруч будується котельня для самостійного продукування пару для цеху волого-теплової обробки (прасування). Мирослава Каламуняк, розповідаючи про здобутки директора „Березнянки” Андрія Цибика, зауважила: „Організацію виробничого процесу здійснюють люди. Не станки, не приміщення, не кошти, а саме особистості, лідери можуть зробити справу успішною”.

Попри позитивні напрацювання та здійснювані соціальні проекти нещодавно у керівників „Березнянки” виник конфлікт з районною владою. Так, голова райради звинуватив їх у невиплаті працівникам належних їм „гірських надбавок”. Справа навіть дійшла до суду, однак після розгляду фактів була відхилена суддею, оскільки порушень не виявлено. Законодавець передбачив додаткових 25 % до мінімальної зарплати для мешканців гірських населених пунктів. Проте навіть розмір зарплати у чистому вигляді на „Березнянці” значно перевищує 290 мінімальних гривень, тож норма закону виконується. Мирослава Каламуняк: „Часто йдеться про „сприятливе бізнес-середовище”. На мою думку, це означає ситуацію, коли усі контролюючі органи, влада не „вовком” дивляться на бізнесмена, а разом з ним настроєні створити робоче місце”.

Як повідомив Андрій Цибик, „Березнянка” терміново потребує ще хоча б 40 працівників, фахівці готові навчити цій роботі „з нуля”, до речі навчання однієї швачки обходиться у 1800 грн. Однак районний центр зайнятості при високих показниках безробіття, що сягають кількох тисяч непрацюючих, не може забезпечити фабрику робітниками. Як не парадоксально, але держава потерпає від безробіття, а підприємства — від дефіциту робітників. Мирослава Каламуняк: „Після державної кризи 90-х років люди, які втратили тоді роботу і вже 10 років не працюють, адаптувалися до цієї ситуації. Проблема дуже серйозна, це втрачене десятиліття буде ще довго даватися нам взнаки. Ми називаємо себе трудолюбивою нацією, проте у розвинених державах люди працюють утричі більше”.

Керівників фабрики дивує також позиція перечинців: на фабриці у своєму місті вони отримують 300 гривень, а в Ужгороді за аналогічну роботу можна отримати 600. Курсує безкоштовний автобус, однак більшість надають перевагу менше оплачуваній роботі у Перечині.

Швейну справу українське суспільство традиційно асоціює з жіночою роботою. У світі ж, зі слів Мирослави Каламуняк, чоловіків за швейними машинками зовсім не менше, аніж жінок. Специфіка жіночих колективів Ужгородської фабрики та її філій — це щороку у середньому 80 декретних відпусток, 30-35 жінок йдуть на пенсію. У сільській місцевості це ще й залежність від сезонних польових робіт, коли колектив масово прямує на „лікарняні”. Знаючи потреби своїх працівниць, директорка закриває цехи на тижневу профілактику техніки — у період, коли, наприклад, садять картоплю.

Цікавою є історія відкриття філії „Лютянка” у с. Люта Великоберезнянського району. Свого часу радянська влада зобов’язала Ужгородську швейну фабрику до відкриття швейного цеху у найбільшій на той момент будові села — попівській хаті. З розвалом Союзу занепало і виробництво. А на початку ’96 року швейна фабрика взялася за пошук замовників для відновлення цеху. Сьогодні на „Лютянці” у спеціально обладнаних приміщеннях працює 240 осіб. 2 роки англійський замовник не знав, що замовлення виконують не в Ужгороді, а в гірському селі. Дізнавшись — відмовився, бо 35-літні швачки у хустинах справили на нього враження літніх бабусь, яким не хотів довіряти імідж одягу свої марки. Тоді ужгородські керівники фабрики привезли до Лютої перукаря і стоматолога, обладнали душові кабінки і таки переконали іноземця, що жінок у селах старить важка робота, однак шиють вони незгірш міських працівниць. Олена Гондорчин, начальник цеху філії „Лютянка” розповіла, що у Люті шиють чоловічі штани, а також уніформу для англійських моряків, поліцейських. Чекають також на замовлення від українських правоохоронців, військових, з пошиття одягу для яких „Лютянка” і починала.

Мирослава Каламуняк: „Інвестор, іноземний замовник не прийде, поки не покажемо йому власні достойні напрацювання, створені умови, прибутки, сплачені податки. Не чекаю і особливих заохочень уряду до створення робочих місць. Я просто йду і створюю їх, працюю разом з урядом для нашої держави. Влада не може допомогти мені ні дешевими кредитами, ні належно підготовленими фахівцями, ні пошуком замовників. То нехай хоча б визнає мою працю. У кінцевому результаті я прагну такої держави, якою б гордилися наші діти”.

Першої неділі червня святкуватимемо День працівників легкої промисловості. У Закарпатті сьогодні їх — 17 тисяч. У радянські часи легка промисловість задіювала понад 35 тисяч закарпатців, тож створення робочих місць у цій галузі має ще неабиякі перспективи.