В Ужгороді відбувся вечір до 70-річчя поета Петра Скунця (ФОТО)

На початку тижня, 14 травня в літературно-мистецькій вітальні Ужгородської міської бібліотеки відбувся літературний вечір до 70-річчя з дня народження активного громадського діяча, поета, журналіста, лауреата Шевченківської премії – Петра Миколайовича Скунця.

Ведучими вечора «Поет на грані епох» були студентки ІІ бібліотечного курсу Ужгородського коледжу культури і мистецтв.
У понеділок, на вечір завітали також близька подруга Петра Cкунця та його родини, відома письменниця Закарпаття, член Національної спілки письменників України з 1982 - Христина Керита, начальник управління у справах культури, спорту, сім'ї та молоді Ужгородської міської ради Євген Бобров, журналісти, письменники краю та шанувальники творчості Петра Миколайовича.
Студентки ІІ бібліотечного курсу Ужгородського коледжу культури і мистецтв Лейла та Лариса ознайомили присутніх з життєвим та творчим шляхом Петра Скунця. Євген Бобров, Христина Керита та деякі гості вечора зачитували вірші поета.
Як розповіла пані Христина, Петро Скунць був хрещеним батьком її сина та близьким другом сім’ї. Закарпатська письменниця зазначила, що кожен етап таїть у собі не лише досягнення чи успіхи, але й трагедії письменницької дійсності поета.
− Усе життя Петро беріг себе від чиновницьких справ. Він не хотів займати великі посади, бо знав, що тоді буде «зв’язаним» і не зможе говорити відверто. Петро Скунць, вів надзвичайно скромне життя. За часи радянської влади, поету не можна було жити розкішно. Петро мав свободу і волю. Поет умів сказати, що хотів. Він міг залишитися без роботи , але говорив, що думав і що бачив. Петро Миколайович, був чутливий до суспільно-політичної ситуації в країні. Можливо, саме через те, суспільно-громадянська тематика та публіцистизм супроводили його творчість, його поезію по життю, − говорить Христина Василівна.
У 1979 році «новонароджена» поема «Розп'яття», мала вийти у світ до читача. Але немилість долі чекала на цей твір. У ньому не було ніякої крамоли, а тільки чиста правда. Якщо заглянути в очі життю, то ми побачимо, що хіба ж не в усі століття розпинали на хрестах невинних людей? …Розпинали безневинних й у ті, 70-ті роки, коли Петро Скунць написав свою поему.
Із такою думкою поета, тодішня «чесна й незаплямована радянська влада» не хотіла змиритись і не прийняла її. Віддруковану нову книгу наказали пустити під ніж.
− Коли «Розп’яття» у видавництві різали, коли його пустили під ніж, тоді мій чоловік Василь стояв поруч із Петром і бачив, як скупі чоловічі сльози котилися із очей поета. Це були важкі хвилини у житті Петра Скунця, − із болем у серці згадує і розповідає Христина Керита.
Окремі ж примірники вдалося все ж таки зберегти. Допоміг у тому водій машини та навантажувач книг.
− Коли грузили знищені книги на машину , чоловік – вантажник, кинув у кабіну водія декілька пачок книжок і шофер їх сховав. Поема «Розп’яття», переховувалась. Ми також декілька книг сховали. Стояли вони за іншими книгами, під стіною на поличці нашої домашньої бібліотеки. У ті часи, до нас додому приходили люди, яких цікавило, а які книги ми маємо, − пригадує і розповідає відома письменниця краю пані Христина.
− Петру Скунцю належить поважне місце серед письменників Закарпаття XX- XXI століть. Народився поет в селищі Міжгір’ї, в присілку Прохідному 20 травня 1942 року в багатодітній селянській сім’ї. Через декілька років поет напише про це так:"...скоріше всього народився я 18 травня , а записали мене датою на пару днів пізнішою... Що дату мого народження ніхто не запам’ятав — дивуватися не треба: днів народження тоді в нас не святкували, дітей родилося багато на Верховині, виживало значно менше, бідою була смерть, але бідою було й народження...".
Петро Миколайович колишній допитливий, талановитий і розумний учень Міжгірської середньої школи, ще будучи школярем виявив талановитість до поетичної творчості. Молодий юнак Петро бачив й аналізував негативні й позитивні сторони того далекого і важкого життя, − зачитує ведуча вечора.
Перша публікація поета з’явилась в Міжгірській районній газеті «Червоні зорі» А в десятому класі, Петро Скунць уже висилає кілька своїх творів до Ужгорода для публікації в альманасі «Карпати».
З початку 90-х Петро Миколайович − редактор першої Закарпатті незалежної газети «Карпатська Україна». Він був завжди у вирі подій того часу: «за всіх прокричати, коли всі мовчать, за всіх промовчати, коли всі кричать».
П. Скунць поет Закарпаття двох століть. Він один із організаторів Закарпатського обласного осередку Всеукраїнського товариства української мови, пізніше перший очільник Закарпатської крайової організації Руху, автор багатьох поетичних книг.
− Серед свого знаменитого покоління поет у свої 19 років став наймолодшим членом у Спілці письменників тодішнього Радянського Союзу. Він був хорошим і досвідченим перекладачем з російської, башкирської, білоруської, молдавської, німецької, осетинської, словацької, чеської, таджицької, татарської, угорської та інших мов.
Упродовж творчої діяльності Петро Миколайович займався редакторською працею - відредагував і упорядкував книги.

Впродовж декількох десятків літ, обдарований і мудрий поет написав та «віддав у світ» читачеві збірки: «Сонце в росі», «Полюси Землі», «Погляд», «Верховинська пісня» . У 1968-1971роках народжуються і йдуть до людей збірки-поеми: «На границі епох», «Розп'яття» та збірка «Всесвіт, гори і я».
Із 1972 року читач знайомиться уже із майстерною, бездоганною поетичною творчістю Петра Миколайовича. «Друге життя» П. Скунць дає таким книгам як: «Розрив-трава», «Спитай себе» та інші, − розказують гості літературного вечора.

Творчість поета відзначено почесною літературною премією ім. Андрія Малишка. Також Петро Скунць - лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, член Національних творчих спілок письменників і журналістів України, відомий в Україні та за її межами письменник, журналіст, редактор.
У вересні 2006 року Петро Миколайович хворіє та лікується у лікарні. До нього приходили рідні, друзі, знайомі та однодумці. Поет радів, що наша ненька Україна стала вільною і незалежною державою. Він любив нашу країну і вірив, що прийде той час, коли усе негативне промине. Петро Скунць був і залишається сином українського народу, талановитим сином верховинської землі, яка породила такого мудрого й геніального поета для нас, для нашої країни.
Прощаючи цей світ, поет писав: «Та я не хочу іншої землі. І тільки. жаль, вона мене не хоче». А в останні дні життя додав, наче з майбутнього: «Я в землю впав. Воскресну як горіх».
14 травня, в літературно-мистецькій вітальні Ужгородської міської бібліотеки на письменницькому вечорі, усі присутні вшанували пам'ять П. Скунця хвилиною мовчання.

Т. Горянка