Психологи і письменники Закарпаття: Життя дитини без казки немислиме

Днями у прес-центрі “Закарпаття” Лідія Повх — письменниця, член національної спілки письменників України, Наталія Братасюк — психолог, голова Закарпатського осередку Української спілки психотерапевтів, Олена Кузьма — консультант в методі Позитивної психотерапії,

заступник голови Закарпатського осередку Української спілки психотерапевтів розповіли журналістам про особливості архетипу, про те, як казки та образи, змальовані у них, впливають на свідомість дітей, сім’ї, формування національної свідомості народу, його цінностей, вибір історичного шляху та перспектив розвитку.

Також на прес-конференції мас-медійники краю дізналися, що у суботу, 18 серпня, вперше на Закарпатті для всіх охочих відбудеться семінар: «Особливості архетипу. Чи можемо ми його оминути», участь у якому візьмуть дитячі письменники та психологи.

За словами Наталії Братасюк, організаторами семінару «Особливості архетипу. Чи можемо ми його оминути?» є Українська спілка психотерапевтів, Інститут дитячої та юнацької психотерапії, Закарпатський осередок української спілки психотерапевтів.

− У Закарпатській області ми робимо першу спробу такого спільного семінару психологів, письменників, учителів-філологів. Подивимося, яке в нас буде середовище, про що ми зможемо на семінарі подискутувати. Кожен принесе частину свого досвіду й тому зустріч, на мою думку, буде дуже цікавою. Відбудеться захід о 10-ій годині за адресою: пл. Жупанатська, 3, 1-ий поверх, «Клуб спілки письменників». Програма семінару дуже проста. Півтори години проводитиметься майстер-клас, на якому говоритиметься про архетип та проведеться практична робота з цієї теми. Завдяки цьому, кожний учасник отримає власний досвід, а також подивиться «на безсвідоме», на те, який архетип впливає на людське життя. Друга частину семінару – дискусія. Семінар не буде казна-яким масовим заходом. Ми очікуємо, що в ньому візьме участь майже 20-30 людей. Це будуть спеціалісти з Тернопільського університету, учасники з Києва та фахівці-психологи з УжНУ. Також до семінару можуть долучитися усі, хто цікавиться дитячим письменництвом та історіями, хто любить казки і бажає зазирнути в тему дитинства, − зазначила пані Наталія.

Ведуча семінару буде кандидат психологічних наук, доцент ЛНУ ім. Івана Франка, керівник секції дитячо-юнацької психотерапії УСП, Голова Українського Інституту дитячо-юнацької психотерапії, Член EАP та OEKIDS, психотерапевт з напрямків груповий психоаналіз та дитячо-юнацька психотерапія Галина Католик. До семінару долучаються психологи, письменники, психотерапевти, філологи, психіатри, журналісти, а також усі ті, хто цікавиться дитячою літературою, дитячими історіями й любить казки.

У суботу на семінарі «Особливості архетипу. Чи можемо ми його оминути?», говоритимуть також і про архетип. Що ж таке архетип?...

З грецького, архетип − це прообраз, первинний образ, ідеал; архетипи складають основу загальнолюдської символіки, послуговуючись підґрунтям для художньо продуктивного мислення в галузі фольклору, літератури та мистецтва.

− Архетип – це типовий образ в типовій ситуації. Це збірний образ, енергетично та емоційно забарвлений. І тому він є таким, який запам’ятовується, приваблює та звертає на себе увагу. І, поступово, більш чи менш харизматичний образ героя. Цими героями можуть бути як чоловіки, так і жінки. Вони несуть із собою життєву функцію, певні ідеї, відстоюють свої чіткі цілі, − розповідає Наталія Братасюк.

Архетип з’явився раніше за саму культуру. У цьому можна переконатися на прикладі малюків, які ще незнайомі з культурними цінностями свого народу, до якого вони належать. Архетип знаходиться в «безсвідомій» частині людської психіки та може впливати на свідомість, до прикладу, «породжувати» дитячі страхи. Так, діти бояться ночі, Бабаїв. Адже, ніч – невідоме середовище для малюка, яке він не може дослідити.

Щодо казки, то, як зазначає психолог, голова Закарпатського осередку Української спілки психотерапевтів Олена Кузьма, вона цікава тим, що вже в ранньому віці запускає алхімічний процес. Він веде до ініціації: через казки діти вчаться бути мужніми, говорити правду, а також бути «справжніми» чоловіками або жінками та отримати досвід (як стати дорослими, як дати собі раду в різних життєвих обставинах). У казках присутні різні образи – героїв, богатирів, відьом, матері або мачухи, сестри, феї, жадібного пана… І в кожному разі людина має можливість обрати той «світлий» образ, який є їй ближчим до душі, до серця. Отакий збірний типовий образ, котрий у певній ситуації емоційно й енергетично забарвлений, той який запам’ятовується та звертає на себе увагу, і визначається як архетип.

У семінарі візьмуть участь й закарпатські літератори. За словами відомої письменниці краю Лідії Повх, «у першу чергу буде дуже цікаво дослідити, як архетип задіється у сучасних умовах, як можна впливати на сучасну дитину старими засобами».
− Соціалізація дитини «по-сучасному» є також, серед іншого, завданням письменників, адже «нова дитина» вимагає нової казки, − розповідає Лідія Повх – письменниця, член Національної спілки письменників України.
Як зазначила Олена Кузьма, закарпатські психологи вже мають великий досвід роботи з дітьми через казку, історії різних народів світу, притчі.
− До всього вищесказаного колегами додам, що зараз ми проводимо масштабну соціальну акцію – працюємо з дітьми санаторію «Малятко», які мають проблеми дихання, пульмонологічні захворювання. Вік дітей – від 2 до 12 років, і робота з ними передбачає застосування арттерапії, казкотерапії, тобто це робота із історією, малюнком, казкою. Психологи дають можливість дітям самим бути героями даних казок. У даному випадку цей семінар буде дуже добрим підґрунтям для нас і для педагогів, які працюють у школах з дітьми. Даний захід популяризує психотерапію у регіоні, є «ланкою навчання» людей різних професій, які працюють із малечею. Отепер, ми матимемо можливість поспостерігати, як можна за допомогою казки не тільки працювати над комунікативними навиками малечі, піднесенням інтелектуальних їхніх здібностей, але й використовувати їх як профілактику або навіть допомогу в лікуванні психосоматичних захворювань, – говорить Олена Кузьма — консультант в методі Позитивної психотерапії, заступник голови Закарпатського осередку Української спілки психотерапевтів.
До слів пані Олени Лідія Повх додає, що казка – цікава річ. Був період, коли людство намагалося жити без казки. Це були 20-30 роки минулого століття. У ті часи, суспільство намагалося виховувати дітей поза казкою.
− Тоді в окремих дітей були психічні розлади. Тому перше, що ми маємо засвоїти, життя дитини без казки – немислиме. Тому можна припустити, що в казці є якісь атоми, певна енергетична основа, що дозволяє нам формувати особистість у такому напрямку, якого потребують природнокліматичні умови, у яких особистість перебуває. Оці атоми, матриці, за якими потім людина бачить, сприймає навколишнє середовище, світобудову й діє у цьому світі – це і є архетипи.
Архетип ми бачимо і в політиці, й у суспільному житті. Ці сфери життя без нього не можливі. Якщо ми подивимося навіть навколо себе, то також побачимо архетипи. Але середовищем цих архетипів є звичайно казка, − наголошує письменниця.
На завершення скажу, що казка – це наша душа, наше життя, наша віра, надія та любов. Казка - це ти, я, ми. Казка - це чарівна країна, світ, в який автор занурює нас для того, аби показати, що краще: бути щирим, добрим, чесним і порядним, або ж злим, жадібним, безжальним, жорстоким і безсердечним? І сприймається все це кожним по-різному.

Одні казки, є відбиттями подій давно минулих днів, прийшли до нас із сивини століть і їх автор нам невідомий. Тому вони стали народними. Інші казки, народжені в останні століття, спочатку придумувалися як для дітей, так і для дорослих, а далі – переказувалися, додаючи деякі історії із життя та долі людей. В душі дитини, та й зрілої людини, саме з казки закладалися стереотипи про те, що ж таке добро, щастя, істина, радість, дружба, і що таке зло, жорстокість, брехня, біда, гіркі сльози.
Казки - чудове творіння мистецтва, творіння світу. Вони є наш розум, мислення, наше серце. І тому, ми нерозлучні з ними вже роки, століття, тисячоліття.
У світ казок дитя вступає в самому ранньому віці, як тільки починає ходити, говорити і віддаватися роздумам. Школяр уже зближується з казками на сторінках книг і при вивченні літератури в старших класах, коли знайомиться з творами письменників. Із них молода людина дізнається, що таке щастя, радість, смуток, страждання, дружба, любов.
Казка допомагає людям не тільки розібратися і зміцнитися в найважливіших поняттях: як жити в цьому світі, на чому формувати ставлення до чужих і своїх вчинків, але і як можна швидше зрозуміти справжню реальність і дійсність цього світу. Одним словом, казка нас вчить життя. І вона є для нас другими батьками й однією родиною Всесвіту.

Т. Горянка