ВІКТОР РУСИН - «НІКОЛИ В ЖИТТІ НЕ ЗРАДЖУВАВ САМОМУ СОБІ»

«Мої роки – моє багатство»… На певному життєвому рубежі кожна людина починає по-особливому розуміти ці слова, по-особливому ставитись до них. Хтось категорично проти, мовляв, є набагато цінніші скарби, хтось – з сумом зітхаючи: окрім років –нічого…

Про свої роки та своє багатство щиро ділиться Віктор Русин, очільник закарпатських правоохоронців, генерал-майор міліції. 24 серпня він відзначає свій 50-річний ювілей.
- Думаю, для кожної людини її роки – її багатство. Хто б скільки не прожив. Адже долю свою ніхто не знає. Народжується людина – запалюється свічка. Колись вона повинна погаснути… Мої 50 років – це, безумовно, моє багатство, бо це мій життєвий досвід як у людських стосунках, так і в професійній діяльності.
- А що найцінніше для Вас?
- Найцінніше в житті – то моя сім’я. Мама, дружина, мої діти. Я живу тільки для них. Дуже хочу, щоб вони завжди почувалися щасливими.
- Вікторе Павловичу, а про що найчастіше згадуєте зі свого дитинства?
- Не просто найчастіше згадую, а це є найдорожчі мої дитячі спогади – це збирання грибів. Бабка привчила мене до цього. Уже з трьохрічного віку брала мене з собою в ліс, відкривала особливості так званого «тихого» полювання. Збирання грибів стало моїм улюбленим заняттям на все життя. Літо-осінь чекаю з нетерпінням і при кожній нагоді їду за грибами.
- А який Ваш найбільший «трофей»?
- О, це був півторакілограмовий білий гриб. Коли я приніс його додому, мама не одразу зрозуміла, що в мене в руках. Подумала, що тримаю буханку хліба.
- Діти підтримують хобі тата?
- Я б сказав – розуміють, але мають дуже багато власних.
- Звісно ж, всі батьки хочуть для своїх дітей якнайкращої долі. Однак, не завжди діти поділяють такі погляди, не завжди дослуховуються до порад батьків і йдуть власним шляхом. Наскільки самостійними є Ваші діти?
- Думаю, що вони є самостійними на стільки, скільки мають років. 8-річна донечка по-своєму, 14-річний син – по-своєму, ну а старша дочка, якій 24 роки, звісно ж є повністю самостійною. Я дуже люблю їх і підтримую у всьому, але насильно нав’язувати свою думку, свої погляди чи, тим більше, вимагати робити тільки так, як я сказав, ніколи не буду. Дуже ціную той час, коли ми разом.
- Яка серед порад дітям є, на Ваш погляд, найважливішою у житті?
- Своїм дітям я завжди говорю те, чому мене навчило життя і чого дотримують всі свої свідомі роки: ніколи не зраджуйте самих себе. За жодних обставин, за будь-якої ситуації. Якщо ви зрадите своїм принципам, своїм поглядам, своїй совісті – вас ніхто і ніколи не буде поважати.
- А Вас у житті зраджували?
- Зраджували…
- І як Ви до цього ставилися?
- Спокійно. Життя багато чому навчило мене і загартувало. Мої рідні, мої друзі знають, що я можу пробачити все, окрім зради.
- Люди, які Вас зрадили…
- … вони для мене просто помирають.
- Майже у кожного із нас є певне правило життя. У когось воно змінюється відповідно до життєвої ситуації, а в когось залишається єдиним і незмінним. Яким є Ваше життєве кредо?
- Кредо життя я визначив в момент, коли обрав майбутню професію. Це було років у 15. В одній із книг прочитав слова російського офіцера: душу – богові, життя – батьківщині, серце – жінці, честь –нікому. З того часу живу за цим принципом.
- Чи може він змінитися?
- Ніколи.
- Ким Ви себе бачите у найближчі 50?
- Насамперед, вийду на пенсію. Буду більше часу проводити з сім’єю, займатися благоустроєм дітей, чекати літа та осені, щоб ходити за грибами, подорожувати і, звісно, просто радіти життю
- Вікторе Павловичу, нехай усе у Вашому житті стається так, як Ви того хочете, як Ви прагнете. Вашу родину нехай оминають серйозні проблеми. А ті, що будуть, нехай вирішуються легко. Щирі вітання!
Ганна ВАЛЮК