Мирослав Дочинець: «...Якщо весь світ проти тебе: і люди проти тебе, і історія твоя проти тебе, і, навіть, генотип твій проти тебе, і всі обставини та природа – все одно ти можеш піднятися і йти...»

«Мої предки-горяни не знали, що не можна здолати найбільшого звіра, підкорити найвищу вершину і зупинити розбурхану річку.

Не знали і робили це. Тому й перемагали.
Прийшов час, і я теж відчув готовність. І ось-ця дивовижна історія про мудрість любові, про пам’ять серця, силу терпіння і високість людського духу. І про те, що кожен наш день — це сходження до чогось і пуск у нікуди...»

Учора, 17 січня, в обласному центрі Закарпаття, в Ужгородському прес-клубі, відбулася презентація нової книги відомого закарпатського автора, одного з основних претендентів на Шевченківську премію, лауреата нагороди «Золоті письменники України» Мирослава Дочинця – роману «Горянин. Води Господніх русел».
Ось що розповів Мирослав Дочинець про свою книгу-дитя журналістам :
− Не знаю я, що можна казати про свої книги. Коли пишеш, коли вливаєш в кожний рядок певну енергію, наповнюєш його певним змістом, мудрощами, наповнюєш собою, аби він бринів, грав, то як можна про все це кількома реченнями розповісти?
Книга для мене – це дуже важливе. Я не звик книги ділити на перші, другі, розрізняти їх за значенням. Книги, як діти: вони народжуються, йдуть у світ і ти їх сприймаєш такими, якими вони є.
Про цю книгу я можу сказати словами двох людей, своїх колег літераторів, які прочитали її: «Вічник» і «Криничар» − це були лише сходинки до цієї книги». Інший чоловік із Києва, улюбленим твором якого є «Старий і море» Ернеста Хемінгуея, сказав, що «вашу книгу я б назвав «Карпатський старий і ріка». Я ніколи не задумовувався над цим, адже паралелі я не люблю. Але, справді, ми десь захоплюємся тими американськими символами, їхніми філософіями, потоком свідомості європейців, американців, героями − інколи такими рідними, інколи чужими, недооцінюючи чомусь наші глибинні, потужні приховані скарби, котрі дає наш край. Ми ходимо по золоту. У нас та нашій землі закладена потужна енергетика, яка відображається в наших віруваннях, в наших піснях, в наших вишиванках, у нашому фольклорі. До речі, я наразі його вивчаю і хочу видати книгу. Маючи це, диву даєшся, як ми його «розбазарюємо» і не використовуємо. Гадаю, що настав час все це підняти і показати нашій столиці. Наш край має неймовірно цікавий та багатий дух.
Про що ця книга? Щоб відповісти, я, напевно, в допомогу собі покличу двох мудрих людей. Ніцше – філософа, якого я не люблю як філософа. Він сказав дуже мудрі слова, що мистецтво, література для того, щоб не дати людині загинути від цього життя, врятувати її від загибелі життя. Другий чоловік – великий, святий Серафим Саровський сказав: «Стяжайте дух». Треба наш дух стяжати, адже це наша сила, порятунок, це наш духовний стержень. І ось ця книжка саме про це. Кожен наш день – це, фактично, сходження до чогось і спуск у нікуди. Це висока печаль нашого наближення до кінця і це високий оптимізм, висока надія нашого щоденного відродження. І якщо весь світ проти тебе: і люди проти тебе, і історія твоя проти тебе, і, навіть, генотип твій проти тебе, і всі обставини та природа – все одно ти можеш піднятися і йти. Ти мусиш це робити. У тебе є констанція, яка не буде проти тебе, яка завжди буде з тобою, якщо будеш ти з нею.
Роман багатоплановий. Тут і наша карпатська ментальність, і буяння нашої природи, нашого фольклору... Природа у цій книзі – один із головних героїв. Для мене це важливо. Адже мої герої живуть у природі і є її частиною. Для них немає мертвої природи. І ось на фоні усього цього відбувається дивовижна історія, яка колись мене дуже вразила, в яку я довго не міг повірити. Усе сталося 12 років тому, коли я зустрівся із людиною і вислухав її історію.
Я довгий час не міг про це написати. Накидував фрегментами якусь канву. У цій книзі більше життєвої правди, ніж у «Криничареві», та більше духовної правди, ніж у «Вічнику». Герой цієї книги – це чоловік, загублений у глибинці Карпат від світу, від людей. Він в один день втратив все: і родину, і роботу... Але, виявляється, це не кінець і чоловік розпочинає свою боротьбу. У той нелегкий час близьким та рідним для нього стає ріка, яка згодом і постає проти нього. І ось ця боротьба з природою приводить його до високих нових істин, до іншого відродження. Ось це і є історія моєї книги.

На завершенні презентації роману «Горянин. Води Господніх русел» пан Мирослав від щирого серця подарував книгу присутнім мас-медійникам краю.

Тетяна Горянка