Конституційні гарантії забезпечення виконання судових рішень в Україні

24 квітня 2024 середа

48 переглядів

18.06.2013 (17:57)

За словами начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області Н.Панової однією із найгостріших проблем вітчизняного судочинства є реальне виконання судових рішень.

В сучасних умовах розбудови правової системи України, що базується на зміцненні гарантії прав людини і громадянина, важливим є піднесення на належний рівень правосвідомості і правової культури населення України. Великого значення в реалізації цього процесу набуває правове виховання і правова освіта громадян.
Конституція – як Основний Закон, закріплює суспільний і державний устрій країни, функції органів державної влади, основні права та обов’язки громадян.
Так, статтею 55 Конституції України гарантовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.
Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Отже, відповідно до положень статті 124 Конституції України, статті 14 Цивільного процесуального кодексу України та статті 11 Закону України "Про судоустрій України" судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Тобто, початковою стадією до відновлення особою порушеного гарантованого Конституцією чи законами України права, свободи або інтересу є звернення нею до суду, після чого йде стадія безпосереднього розгляду судом відповідної справи та ухвалення рішення. Однак, наявність судового рішення, яке набрало законної сили, як зазначалось на початку даної статті, нажаль, як правило, ще не в повній мірі забезпечує повне відновлення порушеного права, свободи чи інтересу. Необхідне ще й безумовне обов’язкове виконання цього самого рішення. При цьому, не зважаючи на гарантованість Основним Законом України обов’язковості рішення, яке набрало чинності, для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян, нерідко судові рішення не виконуються боржниками добровільно, у зв’язку з чим держава зобов’язана забезпечити примусове його виконання. Отже, завершальною стадією судового процесу є виконання рішення і лише у виконавчому провадженні відбувається остаточне відновлення порушеного права, свободи чи інтересу.
Важливим моментом, відображеним у Закону України «Про державну виконавчу службу», є вказівка на те, що ДВС здійснює виконання рішень відповідно до законів України. Це означає, що процедура і принципи виконання рішень мають бути визначені виключно на законодавчому рівні. Це положення також підкріплюється вимогою частини 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Реальне виконання рішення суду сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету, судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, окрім того є завершальною стадією судового провадження.
Зокрема, виконання рішень має здійснюватися з дотриманням принципів законності, своєчасності, повноти, неупередженості і примусовості.
Принцип законності, в контексті основного завдання ДВС, полягає в тому, що виконанню органами ДВС підлягають тільки рішення, передбачені законом або, іншими словами, тільки ті, виконання яких віднесено законом до компетенції ДВС.
Принцип своєчасності виконання рішень полягає в тому, що рішення має бути виконане строго у термін, передбачений законом, або самим рішенням.
Принцип повноти виконання рішення полягає в тому, що рішення має бути виконане в повному обсязі, в точній відповідності з його змістом.
Примусовість виконання рішення означає, що його виконання здійснюється ДВС незалежно від бажання особи, відносно якої винесене це рішення, підкоряться йому чи ні.
Неупередженість виконання рішень полягає в тому, що державний виконавець у процесі виконання рішення має керуватись виключно вимогами закону та змістом виконуваного рішення буз урахування власного ставлення до особи, відносно якої винесене рішення, а також власної оцінки його доцільності та справедливості.
Виконання судових рішень доволі часто є складним та тривалим процесом. Причиною того є неплатоспроможність боржника, відсутність активів, введений мораторій такі, як зокрема, Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» або актом «Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна», а також «Про внесення змін до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" щодо порядку погашення заборгованості, чи відсутність механізмів стягнення.
Президент підписав Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», і він набрав чинності з 01.01.2013. Документ визначає особливості примусового виконання рішення суду про стягнення коштів або про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким виступає державний орган, установа, організація, підприємство або юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена.
Основним нововведенням закону є погашення заборгованості державних органів (установ, організацій) та державних підприємств за рішеннями суду за рахунок коштів спеціальної бюджетної програми.
До позитивних сторін, можна віднести врегулювання порядку субсидіарної відповідальності держави за зобов’язаннями окремих суб’єктів та процедури регресної вимоги держави до осіб, діяння яких призвели до такої відповідальності.
При стягненні заборгованості з державного органу стягувач звертається до Державної казначейської служби із заявою про виконання рішення суду, додає це рішення, виконавчий документ та інші необхідні документи, згідно з переліком, визначеним Кабінетом Міністрів.
Законом передбачено обов'язок державних підприємств, які визнано боржниками за рішенням суду, проводити розрахунки виключно з рахунків Державної казначейської служби. На сьогодні багато державних підприємств співпрацюють з банківськими установами для здійснення розрахунків.
Підводячи підсумки наведеному, враховуючи складність категорій справ, які перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, законодавство про виконавче провадження потребує постійного вдосконалення, що також дозволить підвищити ефективність національної системи забезпечення виконання судових рішень.