«Усі інспектори ДАІ беруть хабарі», – переконаний керівник закарпатського «Дорожнього контролю»

Ця громадська організація за останні роки стала найбільшим кошмаром державтоінспекції в усій Україні. Водії, котрі вже не могли терпіти сваволю на дорогах, почали об’єднуватися, щоб разом змушувати міліціонерів справедливо виконувати свою роботу. Закарпаття в цьому починанні не є винятком. З 2010 року в нас активно працює «Дорожній контроль Закарпаття». З його керівником, колишнім військовим з Берегова Ігорем Борисовим і розмовляємо.

«Я за день упіймав на хабарі 80 % особового складу одного з районних відділень»

– Ігорю Віталійовичу, скільки років ви за кермом?

– 21. Але до виходу на пенсію так активно, як тепер, не їздив. Я – колишній військовий, у 1991-му переїхав до Берегова, тут і залишився жити, вийшовши на пенсію. Тепер працюю аварійним комісаром, багато їжджу, спілкуюся з водіями, бачу всілякі ситуації на дорогах, тому не можу не реагувати на весь той безлад, що нині коїться.

– Як дізналися про «Дорожній контроль»?

– 2010-го інспектор ДАІ оштрафував мене за перевищення швидкості, хоча я ніколи принципово правил дорожнього руху не порушував і в тій ситуації не був винний. Переді мною постала дилема: або звертатися до суду, або заплатити й забути. Так я випадково зайшов на сайт «Дорожнього контролю», почитав про те, як правильно реагувати на несправедливі протоколи, в останній день оскарження подав позов і виграв суд. Подумав тоді, що «Дорожній контроль» – це чудова ініціатива, але знайти однодумців на Закарпатті досить довго не міг. Лише через півроку, після кількох наших з товаришем рейдів, почали звертатися зацікавлені люди. Як правило, вони швидко втікали: боялися, що матимуть проблеми з правоохоронцями. Лишалися найстійкіші.

– Скільки вас тепер?

– Досі небагато – близько 20. Майже всіх «даішники» знають і за машинами, і в обличчя, бо ми поставили собі за правило реагувати на кожну дію інспекторів. Так, якщо їдемо кудись і бачимо, що ДАІ зупинила автівку, підходимо, ввічливо цікавимося, що трапилося, пропонуємо свою допомогу як водієві, так і інспектору. Нашим активістам – від 18 до 55 років. Всі – серйозні, бездоганно знають правила, багато їздять. У нас є люди з Ужгорода, Мукачева, Берегова, Виноградова, Хуста, саме ведемо перемовини з хлопцями з Тячева та Міжгір’я.

– Як «даішники» до вас ставляться?

– По-різному. Спершу досить агресивно сприймали будь-яке втручання в їхню роботу, потім, коли ми почали викладати в Інтернет ролики з їхньою участю, писати офіційні скарги, стали боятися, що втратять роботу. Ми не боремося проти ДАІ – тільки вимагаємо від них належної праці. З часом інспектори до нас уже звикли, іноді ми навіть на каву ходимо, хоч я їм одразу кажу, що це нічого не означає, – і, якщо впіймаю їх на хабарі, на «дружбу» можуть не сподіватися.

– Чи багато наших інспекторів беруть хабарі?

– Всі без винятку. Одного разу ще на початку нашої діяльності, ми впіймали на хабарі 80 % особового складу одного з районних відділень. І це за один день! Всі ці випадки записані на відео, але оприлюднювати їх не можемо, бо відповідатимемо за те, що давали хабара посадовцю.

Дрібний промах – 50 гривень

– Може, є якісь «найприбутковіші» місця для інспекторів?

– Є. Це Нижні Ворота (водії їх між собою називають Золотими Воротами) і Чоп. У першому випадку деруть з водіїв фур, у другому – з іноземців, котрі перетинають кордон. Коли почали чергувати на посту ДАІ в Нижніх Воротах, зі мною трапилася така історія: стою, під’їжджає «каміон», з нього простягається рука з грошима. «Даішники» за голови хапаються, а я водієві кажу: «Для чого ти даєш? У тебе якісь документи не в порядку?». Він каже: «Та ні, все в порядку. Просто тут так заведено». Нам розповідали, що з однієї фури можуть брати 400–500 грн, якщо везуть якусь контрабанду чи вага більша, ніж дозволено. Загалом же розцінки в інспекторів такі: дрібний промах (їде непристебнутий, телефоном говорить) – близько 50 грн, інші порушення – половина суми штрафу.

– Як уважаєте, їх можна перевиховати чи треба всіх звільняти?

– Тільки звільняти – інакше системи не зруйнуємо. Люди, котрі вже відчули смак легких грошей, так просто від них не відмовляться. Вони всі беруть хабарі, передають вище й вище. Ланцюжок тягнеться від самих низів, тому звільняти потрібно геть усіх. В очі їм це кажу. Подивіться, на яких вони автівках їздять. Буквально за кілька років роботи пересідають на такі машини, на які звичайній людині за два життя не заробити!

За півроку можна навчити нових працівників, це не проблема. Зарплати їм збільшити, дати такі повноваження, щоб могли зупиняти й карати іноземців і «мажорів»: депутатів, начальників, суддів. Бо навіть якби вони цього тепер хотіли, їхні ж керівники такої ініціативи не схвалять. Нам не раз хлопці розповідали і про плани, які мали виконати за зміну. Крім протоколів, мусили принести готівкою певну суму. Іноді вони машини за свій рахунок ремонтують, бензин купують, форму. Поставлені в такі умови роботи, що не брати хабарі просто не можуть. Тому керівництво слід гнати першим.

– А ви згодні з тим, що водії в нас теж далеко не завжди мають правду, що культура водіння дуже низька?

– Культури водіння у нас на дорогах узагалі немає! Як це змінити? Потрібно, щоб інспектори нарешті почали працювати. Бо водії знають, що можуть відкупитися й особ­ливо не хвилюються з приводу того, дотримуються вони правил чи ні. Тому й паркують машини не за 10 метрів від пішохідного переходу, а прямо на ньому. У Радянському Союзі була цікава практика з талонами, на яких відзначали, скільки разів ти порушив. Якщо перетнув межу, забирали права – походиш, мовляв, хлопче, кілька місяців пішки. На жаль, нині цей механізм не працює.

– Цікаво, а після революції водії та інспектори стали більш відповідальними?

– Мені здається, нічого не змінилося. Ось нещодавно їду з увімкненим відеореєстратором у напрямку Хуста й фіксую: попереду машина ДАІ, її обганяє через суцільну смугу на шаленій швидкості автомобіль зі словацькими номерами. Інспектори собі спокійно їдуть далі, а я їм почав моргати й сигналити. Вони, як мій автомобіль упізнали, одразу ввімкнули «мигалку» й помчали за порушником. За кілька хвилин догнав їх, вийшов – питаю, чому не реагували на порушення. Аж тут водій підключився, сказав, що він помічник народного депутата і тому його мають відпустити. Довелося пояснити, що він тим більше мав би їздити нормально, а не хизуватися своїми посвідченнями. Якщо завинив – має сплатити штраф.

– Часто проводите рейди Закарпаттям?

– Досить часто. Як правило, робимо це вночі, коли «даішники» особливо люблять безпідставно зупинити когось і «знайти» бодай якесь порушення. А в нас люди дуже бояться правоохоронців. Вони краще дадуть йому на лапу, лише б скоріше відкараскатися. Треба перебороти цю психологію, навчитися відстоювати свої права.

Останнім часом, правда, деякі водії роблять на дорозі все, що їм заманеться, а потім починають хамити, представляються «Дорожнім контролем», погрожують інспекторам, щоб уникнути відповідальності. Ми проти такого. Вважаємо, кожен має відповідати за свої вчинки. Мені, до прикладу, часто дзвонять серед ночі: приїдьте, захистіть, бо зупинили. Я питаю: «Скажи чесно: порушив?». Якщо зізнається, то кажу, аби сам розбирався – ми таким не займаємося. Якщо ж людина справді втрапила в біду, намагаємося допомогти.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, Старий замок «Паланок»