Ужгородські пекарі вже говорять про ціну хліба в 8 гривень!

Хліб в Україні з минулого року подорожчав у середньому на 10 %. Офіційна статистика Держінспекції з контролю за цінами не враховує кризові Донецьку та Луганську області, де зупинилися виробництва. В усіх інших областях ріст цін більш-менш однаковий, виділяється у списку тільки наша: тут ціни залишилися на рівні минулорічних, а хліб із борошна першого сорту навіть подешевшав – із 6,54 грн.

на кінець липня 2013-го до 5,98 на 1 серпня цього року. «Унґвар» спробував з’ясувати: невже у закарпатських пекарів все настільки добре, що вони можуть скидати ціни на тлі тотального здорожчання?

Хліб почав дорожчати, але ще не критично

Піднімати розцінки вже пізно, нарікає голова ужгородської ГО «Хлібопекар» Василь Рішко. Підприємець каже, що 30 чи 50 копійок справі не допоможуть, а підвищувати ціну до 8-10 гривень – безглуздо: зарплати в людей не настільки високі.

В Ужгороді вартість хліба з усіх пекарень однакова, вона трималася до вересня без змін, нині ж усі виробники її підняли.

Оптова відпускна ціна на хліб вищого ґатунку зросла на 20 копійок за виріб вагою 700 г, роздрібна змінилася на 10 копійок і складає 5 гривень 40 копійок. Хліб першого ґатунку має оптову ціну за одиницю 4,80 гривень, на 10 копійок дорожче, ніж раніше. А роздрібна ціна складає 5,20 грн., тобто ріст – на 20 копійок.

За ціною виробника заощадливі та не надто вибагливі покупці можуть купити в пекарні один із буханців хліба, які з магазинів повертають виробнику через добу як непроданий; відповідно не буде й націнки посередників.

– У хлібному бізнесі «на склад» робити не можна: якщо я випік, то мушу розвезти і продати, інакше сам буду доїдати, – каже Василь Рішко. – Ми або робимо, або не робимо.

Працювати собі у збиток змушує висока конкуренція. В Ужгороді – аж сім маленьких пекарень, печуть хліб для міста і в районі. Працюють на технологіях, привезених зі Словаччини та Угорщини.

Якщо підприємство зробить перерву хоча б на тиждень, повернутися на ринок воно вже не зможе: вільну нішу займуть на другий день. Тому, відзначає Рішко, зараз всі вимушені демпінгувати, і невідомо, на скільки в малих підприємств вистачить для цього резервів. Кризи таких масштабів кілька років тому ніхто не чекав, а відступати тепер нікуди.

Збільшення собівартості продукції пекарі не приховують. Далися взнаки і подорожчання енергоносіїв, і вартість борошна. Нові ціни на борошно Аграрного фонду затверджені в Україні з 1 вересня. Пшеничне вищого ґатунку коштує 3760,11 грн. за тонну, – на 31% дорожче, ніж раніше; тонна борошна першого ґатунку – 3519,74 грн., на 29 % більше. Так само подорожчало борошно другого ґатунку – до 3090,50 грн./тонну, а житнє – на 7 %, до 2443,59 грн. за тонну.

Але одна з найбільших проблем – слабкий курс національної валюти. У прикордонному Ужгороді майже вся техніка – європейська, і якщо з точки зору словака вартість запчастин залишається на рівні минулих років, то для українця, який розраховується гривнями, ціни підстрибнули вдвоє.

Зменшити витрати виробникам теж не вдається: кажуть, вже й так зменшили, тому майже всі сорти хліба, що зараз у продажу, вважають соціальними. Від дорогих добавок більшість виробників відмовилися, навпаки – стараються робити за традиційними економними технологіями. Зменшити витрати, кажуть, вдається буквально на 5-7 копійок на буханці.

Рекомендації влади щодо, наприклад, скорочення обсягів споживання енергії хлібопеки сприймають скептично. Підприємці зацікавлені в такій економії більше, ніж місцева адміністрація, бо платять із власної кишені.

Влада регулює ринок на свій лад

Ріст цін на хліб для населення утримує постанова КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін», відповідно до неї міська влада не має повноважень регулювати ціну.

В Закарпатській ОДА питанням регулювання вартості хліба займається департамент економічного розвитку та торгівлі. Спеціалісти структури розповіли, що нині граничні торговельні надбавки на хліб не повинні перевищувати 10%: по 5% для виробника та для продавця. Щоправда, стосується це лише хліба вагою більш як 500 грамів, виготовленого за простою рецептурою, тобто без додавання цукру, жиру, інших наповнювачів.

В ОДА не займаються контролем цін, лише «запроваджують регулювання». На запитання, які ж заходи проводилися для підтримки виробника, повідомили, що, може, деякі підприємці мають договори з державою на закупівлю борошна за пільговими цінами.

Сім ужгородських пекарень закуповують борошно у СП «ВЛАД», що у селі Сторожниця. Ціна там донедавна трималася на одному рівні, проте у вересні зросла: на 10 коп. – при виготовленні одиниці хліба вищого ґатунку, на 35 коп. – для хліба першого ґатунку та на 10 коп. – суміші з житнього та пшеничного борошна.

Збільшення вартості хліба приводить до накладання штрафів на підприємців. Коментувати ситуацію на ринку інспекція з контро­лю за цінами, яка власне і штрафує за порушення, відмовилася. На цьому державна допомога в цій сфері закінчується.

– Чим держава може нам допомогти? Дати борошно нижче ринкової ціни чи проплатити за газ? Дотації чи пільги можливі лише за умови, що на ринку великий виробник. В Ужгородському районі пекарні всі маленькі, – розповідає Василь Рішко. – Держава повинна стабілізувати відносини в економіці, створити нормальні, людські, правила поведінки на ринку. А так я не бачу, чи буде газ у нас за 8 тисяч гривень, чи 6 тисяч, не можу прогнозувати – і вибору в мене нема, тому що це монополія.

Газ поставить крапку

Зовсім без хліба в новітні часи Ужгород був тільки один раз – у 2011 році. Тоді жодна з міських пекарень не могла працювати, бо залишилися без газу через сумнозвісний вибух у кафе. Ужгородці в ті кілька днів змели з прилавків увесь хліб, а черги в магазинах нагадували про останні роки СРСР. Тепер є ризик, що ситуація повториться.

– Якщо в нас не буде газу – хліба взагалі не буде, і справа не в ціні, – говорить Василь Рішко. – В Ужгороді та районі є тільки дві пекарні на електриці, але з них одна – змішана, всі інші працюють на газі.

Пекарі, які можуть собі це дозволити, вже стали цікавитися зовсім іншими видами обладнання. Але далеко не кожному виробнику таке до снаги. Багатьом залишається тільки сподіватися, що і газові, і валютні проблеми Україна якось подолає.

Тетяна Щоголєва, газета "Унґвар"