Байдужість, яка вбиває...

...Йдучи якось вулицею обласного центру, помітив під парканом чоловіка, який незграбно розпластався на землі. Поряд знаходилися парасоля і поліетиленовий пакет. Людина була досить пристойно одягнена. Підійшовши разом з робітником, що працював неподалік, до скоцюбленої постаті, спитав, що з ним трапилося. Чоловік, ледве ворушачи губами, прошепотів, що йому дуже погано. Ймовірно, взнаки далося алкогольне отруєння, про що свідчила й недопита пляшка горілки у кишені. Ми зателефонували у «швидку».

Здивувало, що вулицею йшли люди і не звертали найменшої уваги на лежачого. Лише після виклику карети «швидкої допомоги» до нього підійшов чоловік і літня жінка і поцікавилася його станом. Обурюють і інші обставини. Перше: переважна більшість перехожих байдуже обминає нещасного, вважаюючи його п’яничкою. А чи зміг би хтось пройти так само, якби там лежала близька для нього людина? Навряд! Але ж найперший обов’язок кожного з нас - надати допомогу ближньому. Адже через байдужість навіть при чималій кількості перехожих людина може померти, приміром, від серцевого нападу.

Інший момент - реклама алкоголю. Її останнім часом з’явилося чимало. І кожна твердить: “Свій серед своїх”, “Світ належить першим”, “Гнали, гонимо, перегонимо”. Та чи відомо алкобіснесменам, скільки горя і сліз приносить їхня оковита? Скільки малих дітей при живих батьках стають сиротами? Скільки ще потрібно розбити сімей і скалічити доль, щоб нарешті зупинити агресивну пропаганду алкогольного думану?

Іван Ладжун, УМВС України в Закарпатській області