Валентин Штефаньо: "Якби не став кондитером, був би продавцем солодощів"

Валентин Штефаньо – відомий на всю країну кондитер з Ужгорода (Закарпаття).

Мій ранок виглядає приблизно так: знаю, що дружина повинна відвезти дитину в школу, потім з’ясовується, що  це я маю зробити, розвертаюся на півдорозі, відвожу дочку до школи,  спізнююся на інтерв’ю на 40 хвилин, а потім ми п’ємо каву і їмо свіжоспечений круасан.

Як парфумер Гренуй сам ішов у Грас, так і я вчився сам собі пішки.

Ну, негарно, не звучить мені моє прізвище, коли кажуть «Штефаня».

З дитинства любив солодощі. Тому пообіцяв собі, що зроблю все, щоб у мене їх було багато. Можливо, не став би кондитером, а продавцем солодкого, наприклад, чи розвозив би солодощі.

Я в дитинстві самокат виміняв на яблуко. Це було на півночі, у місті Ноябрськ Тюменьскої області. Батьки по комсомольській путівці туди поїхали на роботу. Так от, там зовсім не було фруктів. Хіба що ізюм. Там можна було з’їхати з глузду від того, як хотілося солодкого. І коли я побачив у хлопчика яблуко, як у мультиках, в очах з’явилися яблука. Я запропонував йому віддати свій самокат, а він мені віддав яблуко. Я був такий щасливий! Потім моя мама ходила до мами того хлопчика і в результаті мені повернули мій самокат.

Малим з мамою чи сестрою завжди щось випікав. А у 6 класі пішов на курси кондитерів. Мама зняла останні рублі з книжки, коли ті знецінювалися, і записала мене на курси.

Десь із 2004 року почався мій професійний шлях. До того це було несерйозно. Я приїхав  до сестри у Францію, думав, що я супер-пупер кондитер, а виявилося, що повний нуль. На нуль помножений.

У мене нема якогось улюбленого тістечка. Смаки змінюються. Сьогодні це улюблене, завтра - інше. Завжди хочеться чогось різного й у різному поєднанні.

Дуже авторитетною для мене є думка сестри, дружини, дочки. Я знаю, що ці люди мені не брехатимуть і скажуть правду.

Щось новеньке першим дегустує той, кому пощастить.

Якби у мене була можливість поспілкуватися із відомою людиною минулого, то я б напевне обрав розмову з Ісусом Христом. Мені здається, що ця людина знає відповіді на всі запитання. І з Ван Гогом. Він бачив світ у інших фарбах. Цікаво подивитися на світ його очима.

Можливо, мені б і хотілося пожити в іншу епоху, але недовго. Колись над цим думав. Пірнути туди, подивитися і повернутися. Кожен час по своєму гарний. Не можна сказати, що колись було гарніше, ніж зараз. Завжди були війни, хвороби, але у всі часи є і прекрасні моменти.

Ми живемо в унікальний період, я вважаю. Настільки розвинені технології, є можливість дізнаватися інформацію набагато швидше, набагато більше, стільки допоміжних штучок людина собі від ліні понапридумувала.

Треба завжди ставити пріоритети.

Є мета, є ідея, яка приходить у певний момент якогось миттєвого щастя, якоїсь думки. Потім ставиш перед собою завдання і добиваєшся результату. Але при цьому приблизно знаєш, до чого хочеш дійти. Не завжди, звісно, все виходить. У такій роботі не буває без помилок. Хоча ні, щось буває з першого разу. От, наприклад, дружину я з першого разу знайшов.

Напевне, моїм найбільшим досягненням, є сім’я. Тому що я якось морально важко до цього  йшов, а виявилося, що це зовсім не страшно.

Слава і визнання – це означає, що ми рухаємося правильним шляхом.

Дім – це 8 поверх, 32 квартира. Це вже в дужках можна розписувати, що це затишок, тепло. У першу чергу, дім - це 8 поверх.

Я вдома ніколи не печу тістечка! Для чого?!

Не люблю, коли говорять неправду. І ціную, коли людина чесна. Хоча правда у кожного своя, а істина – одна.

Я будь з ким знайду спільну мову.

Дуже важко відмовити дитині.

Інколи, коли робиш більше зайвих рухів, набираєшся досвіду.

Кожен епізод свого життя я би пережив іще раз. Вважаю, що коли людина проходить якийсь шлях, він її формує, робить тим, хто вона є насправді. Якщо якийсь момент із життя взяти і викреслити, я би не був таким, як є, був би іншим. Так не можна. Є приказка, все, що не робиться – на краще. Всі хороші речі  - це два кроки назад, щоб зробити три вперед. У мене завжди так було.

Вірю у карму. Щось у цьому є. Але все з це з Богом пов’язано. Все з народження нам десь там розписано.

Мені моя дочка інколи такі речі говорить, що я зі своїми дорослими мізками, ніколи б так не подумав. У дорослих стопорів багато. У кожному віці, мабуть, людина думає унікально, виходячи зі свого досвіду. Діти не знають зла, у них все прямолінійно і наївно: «Чому не можна так?» А й справді - чому?

У дочки було завдання. Намальовані квадратики, а один з них - меншого розміру. І завдання: який із них зайвий. І, звісно, вона називає цей менший  зайвим. Я їй пояснюю: у вас у класі всі дітки білі, а один хлопчик чи дівчинка – чорні. Оці всі фігури – це як дітки. Хіба можна сказати, що цей чорний хлопчик зайвий? Зайвих нема, є інші. Мене нервує те, що той, хто створює ці задачі, вже на цьому етапі програмує дітей.

У нас слоган є: «Тогда в десерте сила, когда и вкусно, и красиво». У першу чергу, має бути смачно, а потім гарно. Якщо буде гарно і несмачно, людина більше не прийде. Головне – зміст.

Записала Олександра Машіка

Фото - Наталія Боднар