На свята Закарпаття обіцяє перетворитися на маленьку Лапландію! (ФОТО)

Епоха Дідів Морозів разом із радянськими стереотипами для сучасних дітей поволі відходить у минуле. Зараз дедалі популярнішими стають закордонні Санта Клауси, добре знайомі з мультфільмів та кінострічок. А малеча, як відомо, вірить у дива…

Персонажі зимових свят у Карпатах

Закарпатське село Іза відоме в краї не тільки завдяки виробам із лози. У мальовничого населеного пункту, що на Хустщині, багата скарбниця автентичних традицій, особливо полюбляють сільчани зимові свята.

– Молодь від дідів-прадідів щедрує та колядує, водить бетлегеми, – каже директор Ізянського будинку культури  Віра Вучкан. – Організовуємо також Андріївські вечорниці, народні гуляння. Хлопці одягаються в Миколаїв, Дідів Морозів, дівчата – у Снігуроньок. А віднедавна особливим попитом користуються Санта Клауаси. Тим більше, що в селі розміщується єдина в Україні ферма північних плямистих оленів.До речі, різдвяний персонаж, який потрапив до нас із Америки та Європи, до малечі приїжджає саме на благородних оленях, запряжених у санки, що нагадують плетені ізянські. Хоча Санта й запозичений із-за кордону, та його ім’я походить від добре відомого нам усім Святого Миколая (сейнт Ніколас), і навіть день народження  веселого дідуся з білою бородою весь світ святкує 6 грудня. Цікаво, що 9 літаючих північних оленів, які тягнуть за собою візок Санта Клауса із подарунками, з’явився в художній літературі аж у першій половині ХХ сторіччя. Хто був їхніми прототипами, невідомо. А от фантастичні ельфи – це наші ж янголи…

Слід зазначити, що найбільш популярними фольклорними персонажами в Ізі є все ж герої вертепних дійств. У селі навіть чимало Марій і Йосипів та не один рід священиків.

Рогаті емігранти

До плямистих красенів в ізян особливе ставлення. Їх вважають не тільки символами Нового року, але й однією з візиток села, адже подивитися на оленів приїздять не тільки мешканці із інших областей нашої держави, але й із Угорщини, Словаччини, Чехії, Польщі, Румунії, навіть із Німеччини та Голландії.

– Батьківщиною плямистих оленів є Приморський край, проте до Закарпаття вони потрапили з Калінінградської області. Завезли тварин ще в 1987 році. Та в 90-х ферма стала збитковою, зарплату працівникам не виплачували, за північними «гостями» не доглядали, що призвело до різкого скорочення чисельності стада, – стверджує власник фермерського господарства Михайло Бугаш. – Аж у 2003 році вдалося оформити документи на оренду і провести серйозні «економічні реформи», аби не тільки зберегти життя оленям, а й мати хоч якийсь прибуток із їхнього розведення. Наразі основним джерелом доходів є «чайові» від туристів і продаж пантів, які добувають із ріг та використовують у фармакології для виготовлення цінних ліків на пантокриловій основі.

Зі слів підприємця, утримувати стадо із більш ніж двох сотень тварин не важко. «Квартирують» вони в лісовій зоні, володіння простягаються на цілих 60 гектарів. У їжі олені невибагливі: взимку харчуються сіном, гілками дерев, зерном, комбікормом, охоче здобувають з-під снігу листя та жолуді. Особливим «делікатесом» для них є звичайнісінькі сухарі.

Ізянський «Рудольф»

За красиву зовнішність у Китаї цих тварин називають оленями-квітками. І справді, вони надзвичайно привабливі та з цікавістю підходять до огорожі, аби роздивитися візитерів, їхнє яскраво-руде забарвлення саме в грудні – лютому стає незвичним – сіро-бурим. У цей же період в оленів починаються шлюбні залицяння.

– Тварини миролюбні, звикли до відвідувачів, дозволяють дітям не тільки себе погладити, але й залюбки приймають від них ласощі. Наділені ізянські красені й чудовою інтуїцією та гострим зором, дуже прудкі, витривалі, добре переносять холод, – зауважує пан Михайло.

Один із гостей, 7-річний киянин Сашко, підкликає до себе тварин іграшковими дзвіночками.

– Цього великого, смішного, я б назвав Рудольфом, – серйозно розмірковує хлопчик. – Як у мультику. Там олені насміхалися над братом через його червоний ніс, що світився в темряві. Та одного разу в різдвяну ніч Санта не міг роздати подарунків, бо нічого не бачив через туман. Коли він зупинився біля будинку Рудольфа, то зрозумів, що саме цей олень – знахідка, адже ліхтариком-носом може осявати дорогу. Відтоді Рудольф став головним оленем, і про нього написали книжку.

 – Тут завжди можна придбати такі унікальні мистецькі витвори ремісників, аналогів яким немає ніде у світі, – усміхається мама Олександра Людмила Стах. – Ізяни справді дуже винахідливі. Цьогоріч на Закарпатті ми лише на добу, проїздом, та гадаю, що наступний Новий рік неодмінно проведемо з родиною в Карпатах і син покатається на дерев’яних санях, запряжених благородними оленями.

До речі, довірливі тварини хоч і туляться до людей, та привчити їх до упряжки набагато важче, ніж собак, бо за характером вони більш волелюбні й непокірні. Тож поки що новорічно-різдвяна  «казкова служба» тільки у планах власника… Та маючи такий потенціал і таких шляхетних підопічних, переконана, що результат не забариться й невдовзі протягом зимових свят Срібна Земля справді перетворюватиметься на маленьку Лапландію.

Марина АЛДОН