Нове обличчя українського парламенту

Результати парламентських виборів стали чималою несподіванкою для експертів та самих політиків. Вибори сформували нове обличчя парламенту та частково оновили політичну еліту країни.

Боротьба еліт



Найбільша несподіванка цієї кампанії – поразка Народного блоку Литвина. За всіма соціологічними дослідженнями напередодні виборів люди спікера проходили 3% бар’єр, більш того — претендували на 5-7% голосів виборців. Особливо жахливо виглядають результати «народників» на тлі величезної за масштабами і вартістю рекламно-агітаційної кампанії. Якщо розділити суму витрачених коштів на кількість отриманих голосів, то Блоку Литвина можна присвоїти почесне перше місце в номінації найменш ефективна виборча кампанія. Очевидно, що ставка штабістів на харизму Литвина не спрацювала. Така ситуація виявилася неочікуваною, оскільки рейтинг довіри до голови ВРУ за різними соціологічними дослідженнями був стабільно високим протягом року і сягав навіть 50%.

Тепер вже зрозуміло, що навіть такий рівень довіри не обов’язково трансформується у голоси виборців за політичну силу, яку очолює об’єкт довіри. Нехтування цією закономірністю, схоже, поставило крапку в політичній кар’єрі такого здавалось би незамінного та компромісного, як він сам із соратниками себе називав, політичного лідера. Разом з ним пішли у політичне небуття, або, принаймні, зробили паузу у своїй політичній діяльності Ігор Шаров, Ігор Єремеєв, Катерина Ващук та ще кілька знакових політичних та бізнесових фігур. Фактично, від влади відійшла частина політичної еліти, що в попередні роки відігравала далеко не останню роль в українському політичному процесі.

Схожа доля спіткала чималу частину національно-демократичних сил. Парламент наступного скликання втратив депутатів від УНП та ПРП. Це постаті, без яких складно уявити українську політику останніх 15 років. Взагалі, можна говорити про певну поразку національно-демократичної ідеї – навряд чи крихти НРУ та КУНу у складі «Нашої України» зможуть відстоювати відповідні цінності. Не кращі часи переживають комуністи, чиє представництво скоротилося майже утричі. Подібно до націонал-демократів, електорат яких монополізувала «Наша Україна» та БЮТ, комуністи стали жертвою масованого наступу Партії регіонів.

Що принесли нам парламентські вибори? Перш за все, структуризацію рад всіх рівнів, що неминуче вплине і вже почало впливати на політичну структуризацію суспільства. По-друге, ці вибори стали першим реальним кроком у процесі зменшення кількості політичних партій в Україні. Адже після чергового провалу суто технологічних партійних проектів політичні спонсори змушені будуть орієнтуватися на більш потужні партії. Це неминуче стане закономірністю після цілком можливого у недалекому майбутньому підняття виборчого бар’єру. По-третє, вибори, принаймні до парламенту, не запустили в хід так званий процес циркуляції політичних еліт. Натомість були викинуті на узбіччя політичні сили та їх лідери, що творили новітню українську політику. Маємо феномен, коли низка політиків з головного складу українського політикуму, котрі не пройшли в парламент, були замінені на резервістів з низів партійних списків, зокрема, Партії регіонів та БЮТ. Тому, скоріш за все, очікувати великої кількості колоритних депутатів та «видовищної» політичної боротьби у новому парламенті не варто.



Ще раз про коаліцію



Перш за все, дозволимо собі спростувати один міф про начебто впевнену перемогу помаранчевих сил на парламентських виборах. Насправді, незважаючи на суттєвий сумарний розрив між НУ, БЮТ, СПУ з одного боку та регіонами і комуністами – з іншого, перемога помаранчевих була мінімальною. Адже якщо додати результат блоків Вітренко і Литвина, то розрив є мінімальним. А ці сили, на відміну від блоків Костенка та Пора–ПРП, були за півкроку до проходження в парламент. І якби явка на Сході була трохи вищою, то цілком можливо розмова зараз точилися б навколо створення антипомаранчевої коаліції. Хоча треба визнати, що поведінку Литвина в цій гіпотетичній ситуації важко спрогнозувати.

На цей момент найбільш ймовірними виглядають два варіанти коаліції: помаранчева (НУ, БЮТ, СПУ) і гранд-коаліція (НУ, ПР). Варіант зі створенням так званої широкої коаліції, куди б увійшли всі партії, представлені в парламенті, виглядає фантастично, передусім, з огляду на відмінності в ідеології суб’єктів такого об’єднання. Окрім того, це суперечить елементарним принципам створення коаліції та поділу владних портфелів. Створювати таку коаліцію – це те саме, що об’єднуватися в один виборчий блок всім існуючим в країні партіям.

Помаранчева коаліція – це формат об’єднання, якого чекає від Президента більшість його електорату. Не зважати на думку останнього, навіть при бажанні, глава держави не може. Однак, є й інше але, а саме — гіркий досвід співпраці з лідером БЮТ на посаді прем’єра. Очевидно, що успішність створення помаранчевої коаліції залежатиме від серйозності претензій Юлії Тимошенко на крісло прем’єра, а також, що не менш важливо, її готовності на кадрові та інші поступки Президенту та його оточенню. В такій ситуації все чіткіше вимальовуються контури іншого можливого варіанту коаліції — НУ-ПР.

Насправді ідеологічних відмінностей між цими політичними силами менше, ніж між НУ і БЮТ: «регіони» сповідують більш ліберальний, ринковий підхід до економіки, ніж «тимошенківці». Не факт, що вся русофільська пліснява у програмі «донецьких», — інструкція до дії, а коаліція з нашоукраїнцями змусить їх забути цю тему надовго. Тим паче не може Президент забувати, що вся місцева влада на Сході і Півдні належить «донецьким». Відправляти в опозицію таку силу означає створювати умови для всіляких федералізмів. Зрештою, таке вимушене об’єднання хоч частково, але здатне зняти напругу між помаранчевим та біло-блакитним електоратом.

Інше питання — наскільки це вплине на довіру до лідерів протилежних таборів. Але цією проблемою хай переймаються політики. Мистецтво можливого — їх профіль.