"Вже перейдена нами остання межа, перед нами засяяла вись..."

Намагання в минулому віднайти пояснення сучасності один з провідних мотивів у творчості художника Валерія Франчука.

Аналог прологу. Можемо стверджувати, що людство почало повертатися обличчям до уже забутих, а насправді – споконвічних проблем і методів їх вирішення. Ось чому дослідження світоглядних систем давніх спільнот становить не просто науковий інтерес, а стає необхідним задля виживання людства.
Міфологія (більше космологія) протослов’ян містить у собі наукові знання. Мислення давніх людей було – і абстрактним, і конкретним. Намагання в минулому,дуже віддаленому у часовому вимірі, та не надто, віднайти пояснення сучасності , мистецькими засобами, саме це і є, одним з провідних мотивів у творчості Валерія Франчука.
Окремі твердження, візії, покладені тут на папір, мають гіпотетичний, не аксіоматичний характер…
Серцевина тексту. Наприкінці осені року минаючого, відбулася персональна виставка робіт відомого живописця Валерія Франчука. Це мистецьке дійство, є однією з складових нового проекту арт – центру Я. Гретера. Мета проекту полягає у наголошенні на тому, що у важкі, воєнні часи бажано знаходити час для ошляхетнення душ наших.Також, це підтвердження того, що ми маємо ким і чим пишатися у своїй країні. Мистецтвознавці, публіцисти, шанувальники малярства мали чудову нагоду краще запізнати твори славного українського художника Валерія Франчука. Основна частина представлених картин, то картини з циклу «Розгойдані дзвони пам’яті», присвячені темі тотального винищення українських хліборобів у чорному 1933 му. Були представлені і інші роботи – пейзажі, жанрові картини.
Вдивляючись у ці картини, потрапляєш у дивний стан, схожий на стан – «татрак», який належить до психо – фізичних вправ йоги, що полягають у фіксації погляду і розуму в одній точці. Додаються і внутрішні переживання, біль за мільйони вбитих голодом земляків. На тлі картин, ми, побачили і почули зафільмований монолог – сповідь Марії Броніславівни Франчук – Кобилянської, матері художника. Його мама пережила Голодомор – етноцид і була очевидцем страшних сцен життя. У селі Зелена, на Хмельниччині, зі слів пані Марії «люди падали з голоду, я пам’ятаю багато імен загиблих від голоду односельців». І називає ім’я за ім’ям , п’ятдесят … Моторошно.Людомор не підлягає забуттю, прощенню теж.
Валерій знав з малолітства що означає кусень хліба для українців. Знав, що хліб святий. Знав,що дід мав 8 гектарів землі, був справжнім господарем, гарував на землі і любив цю працю. Та прийшла влада сатаністів, розкуркулили і відібрали все, окрім пам’яті. Митець згадує : «Мама мене, хлопчака волила до церкви, а там – іконостас, видавався золотим, видовжені лики святих і пророків…»Можливо завдяки пам’яті родоводу, який переніс всі лихоліття, художник обмежено використовує чорну фарбу, бо печаль і смуток можна передати і іншими барвами.
Багаті духово люди прийшли на виставку знаного митця, - Марія Терехова (представник бізнес – кіл), поетка Ірина Кравчук, директор арт – центру Якова Гретера – Леонора Янко повідомила : «Наша соціальна позиція сьогодні – показувати справжніх українських авторів, які пишуть на патріотичні теми і порушують питання національної самосвідомості».
Доречно і органічно прозвучали поезії у виконанні авторки, Ірини Кравчук:
«… де взяти сил,
Коли порожньо ?
Запалити свічечку
Всередині,
Щоб долоні стали
Теплими…».
Від картини до картини переходиш , під супровід коментарів митця:
«Образи здалеку приходять до мене, щоб ми не забували про минуле».
Малярські твори цього автора наводять на роздуми, що пережити, вистояти і не зламатися, опісля – трьох голодоморів, двох воєн (йде третя), окупацій, німецької і московської, це міг перетривати дуже сильний народ ( мова про 20 ст.) За попередніх віків, не випадкові факти масових втеч українських селян від кріпацтва на південь, вони освоювали степові обшири. Прадавня підсвідомість підказувала їм, що причорноморські землі і Крим, колись належали їхнім пращурам. Мав слушність Герцен, коли писав, що на Україні населення має «дуже розвинену свідомість роду». Науковець – історіософ Юрій Липа відповів у своїх розвідках українцям на питання : « Хто ми такі?».
Валерій Франчук своїми живописними творами виконує подібну місію.
Ці картини пробуджують і такі розмисли;перш ніж сягати узвиш, кожен спраглий мудрості має пізнати світ, в якому живе, бо саме в ньому криються таємниці, ключі до вищих світів. Шукати потрібно свою душу, так віднайдемо Душу Господа.
Навіть розвинені народи, ті, які навчилися перемагати хвороби, опускатися на дно океану і сягати зірок, зрештою занепадають і дичавіють, якщо їм бракує моральних засад і доброчесності. Це теж має стосунок до творчості митця. І продовжуючи нитку мисленнєвості, зауважмо, що велика вода у незапам’ятні віки поглинала континенти, на яких існували цивілізації високого рівня розвитку. Перетривали всі катаклізми тільки Правічні Землі, які нічим не завинили. Голос сивого мудреця (невидимки) нашіптує: «Зачекай .Прояви терплячість, вона ледве не завше винагороджується Господом». Вміти вистояти, дочекатися, в особистому житті теж, і тоді – очікуваний – день,чи жінка, приходять як нагорода…
Живе собі людина, часом у лихому оточенні, де панує страх, ненависть, різні прикрі вади. Однак особа, що звільнилася від цих вад, менше підлягає різним пристрастям, стає більше зосередженою на своєму «Я», щоб відшукати загальне «Я», цебто, «НЕ-Я». Така особа чимраз менше стрічає облуд і ілюзій. Дрібниці життя не мають великої ваги…
Аналог епілога. Мислити бажано так, аби воно (мислення) робило нас щасливими. Ширяймо думками у світах чистої інтуїції, не забуваючи, що кожен успадковує власні діяння, життя це підтверджує. Карма – це закон причини і наслідку, якому підпорядковані явлені світи. Карма подібна до річкового потоку. У роботах В. Франчука закарбовані струмені – потоки успадкованої пам’яті нації хліборобів, котра таки стане провідним народом Європи і світу. А Ярина Мавка тихесенько промовляє мовою поезії:
« Знайди тишу
Між звуками
Побач янгола
За плечем
Відчуй безмежжя
В собі…».
Вийшов на вулицю, війнуло осінньою прохолодою, і подих листопадового вітру доніс уривки мистецьких асоціацій мовлених художником: «Три колоски, то троє дівчаток. В них дух роду українського», і ще «…зрізана стерня, то вмить зрізане людське життя, а гурт людей, подібний до копиці сіна…».

Андрій Будкевич