Андрій Любка. Ужгород. П’ята ранку

Відкрию невеличкий секрет: до міста потрібен посібник з користування, своєрідна інструкція. Адже спочатку люди жили просто неба, згодом перебралися до печер, а невдовзі – протягом дріб’язкових для еволюції тисяч років – почали будувати власне житло. Спочатку безсистемно, а потім все раціональніше й досвідченіше. Так з’явилися відстань між будівлями, порядок і структура; саме з цього ладу і виникли прототипи майбутніх вулиць. Спільне життя і загальні потреби змушували давніх людей удосконалювати місця свого побуту, поволі відокремлюючи місця для їжі й багать, створюючи місця для зборів – майдани, прокладаючи каналізацію.

Слід усвідомлювати, що місто – це геніальний винахід людства; такий же, як колесо, ліжко чи комп’ютер. А значить, ним треба вміти користуватися. Мабуть, плачевний сьогоднішній стан наших міст пов’язаний з тим, що урбанізація відбулася занадто швидко, непідготовлені люди прийшли жити, скажімо, у геніальні Чернівці, а користуватися містом не вміли й часто не хотіли. Звідси смітники під вікнами, курники на балконах і ламберія на історичних фасадах. Але зараз я не про це.

До кожного міста потрібен ключик. Наприклад, до велетенських, гігантських міст, які називають city, варто підходити в години в пік. Так, не зовсім зручно, але тільки тоді ви відчуєте справжній ритм цього мегаполісу, його повнокровність, силу, динамічність; мало що можна порівняти з красою гри світла на вечірньому проспекті, коли вітрини, тисячі фар й ілюмінація творять світлове шоу. Зовсім маленькі, родинні містечка добре обходити в час сієсти, найвищої температури, коли всі розслабилися й поховалися в свої будинки, саме в такий момент ціле порожнє місто належатиме виключно вам.

Якщо ж ідеться по камерний і затишний Ужгород, то його час – десь між п’ятою й шостою ранку приблизно в цю пору, на початку травня. Вдень місто буде переповненим людьми, шумом і пилом, зранку – поспіхом і сонною нервозністю, ввечері ж чимало важливого стане невидимим. Натомість о п’ятій ранку ви будете єдиним господарем Ужгорода, ідеальним ужгородцем. Це той час, коли вулиці порожні, а денне світло лише насичує повітря, коли запах цвітіння дерев і квітів аж б’є в ніздрі, а свідомість легка, чиста й відкрита. Ледачо позіхають собаки за огорожами приватних будинків, запалюються перші світла, а кольори стають щохвилини інтенсивнішими. Магія тиші, старої архітектури й особливої густини повітря, що дала ґрунт закарпатській школі живопису, ‒усе це до ваших послуг між п’ятою й шостою, між появою денного світла й виходом на роботу перших двірників.

Люблю цю пору, коли зранку вибираюся на риболовлю. Свідомість ще розслаблена й немов неприсутня, тіло неповоротке й скрипуче, зір боїться яскравого світла, а легені навіть не вірять, що можна так глибоко й смачно дихати. Тоді йду порожніми вулицями, розглядаючи свічки крон дерев, дахи з черепиці й елементи декору будівель. Вулиці широкі, тоді відчуваєш, що колись старий Ужгород будувався як велике місто простору й можливостей; це зараз він перенаселений і затісний. Приємна прохолода поволі пробуджує тебе, бадьорить, все стає кольоровішим і теплішим. У тебе є кілька останніх хвилин, щоб набутися з прекрасним містом наодинці. Йти бруківкою, всипаній пелюстками цвіту. Одразу після шостої – з першими пішоходами, транспортом і галасом – чари розвіюються. Але ти встиг забрати собі часточку того, що місто дарує знавцям своєї таємниці. Цікаво, про що йдеться? Вийдіть на вулицю після п’ятої.