Село Кваси на Рахівщині - перлина Карпат (ФОТО)

Уночі в Карпатах часом не здогадаєшся: де закінчується чорне небо з розкиданими по ньому зірками, а де починаються темні гори з жаринками вікон сільських хат. Саме таким є село Кваси, яке заховане між схилами Чорногірського хребта, на берегах Чорної Тиси.

Кваси знаходяться в 14 кілометрах від Рахова і в 26 км від географічного центру Європи. Незвична назва села походить від слова «квасна вода» - тобто, кисла, мінеральна. В селі є багато мінеральних джерел, вода з яких подібна до відомих «Арзні» та «Єсентуки». Дехто з місцевих скаже, що в селі є не менше 200 мінеральних джерел – але про те, що їх понад 80, відомо точно. З них 22 – це великі джерела.



Перша історична згадка про Кваси датується 1684 роком. У XVIII ст. село було руським поселенням, населення якого здебільшого займалося лісорозробками. До 1944 року село мало назви Боркут, Тисаборкут – бо мінеральна вода «буркоче».

Лікувальні властивості місцевої води почали використовувати ще в часи Австро-Угорщини. В середині ХІХ століття тут було збудовано водолікарню та купелі «Буркут». Зараз в Квасах працює санаторій «Гірська Тиса», який називають одним з найкращих в Україні, що спеціалізуються на лікуванні захворювань опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи.


Для того, щоб скуштувати місцевої мінеральної води, не обов’язково купувати путівку до санаторію. Достатньо взяти з собою кружку і розпитати селян про тутешні джерела. Адже більшість з них не зазначені у жодному путівнику. Деякі джерела можуть бути розташовані на відстані не більшій за 5 м один від одного, а властивості й смак мати абсолютно різні.

Село Кваси називають ще й столицею ліжникарства. Саме тут виготовляють ліжники — теплі різнобарвні гуцульські ковдри, які є невід'ємним елементом гуцульської культури.

***

За легендою, одними з перших у долині поселились кріпаки-втікачі, які прийшли з-за перевалу. Так, колись від свого пана в долину Чорної Тиси втекла жінка з двома своїми доньками-красунями. Жінки довго йшли гірською возовою дорогою. Після виснажливої подорожі вони прийшли до великого каменя і сіли відпочити. З того часу це місце зветься «Бабин камінь». Кажуть, що й досі усім незаміжнім дівчатам, що доторкнуться до каменя рукою, обов’язково поталанить у коханні – якщо не одразу, то протягом року.

Коли ж втікачки спустилися до річки, жінка помітила, що до них наближаються двоє опришків. Парубки зізнались, що спостерігали за ними, бо закохались у красу її доньок. Опришки почали просити в жінки, щоби та віддала їм своїх доньок за дружин. Мати погодилась, адже доньки й самі закохались у молодих легінів. Але наполягла – молоді мусять повінчатись. Опришки сіли на коней і невдовзі привезли з собою з-за перевалу священика, який повінчав дві молоді пари. Аби священик не втік і не бачив, куди його везуть, юнаки зав’язали йому очі. Після вінчання вони не відпустили священика, а спорудили тут невелику вільхову церковцю, обмазану глиною, і хатину для нього. Поруч молодята збудували свої хатини і стали щасливо жити разом. Згодом втікачів від панщини та з армії з гір прибувало, і так поступово виникло село.

***

Зранку Кваси тонуть в густій імлі, що більше схожа на молоко. З нагрітої вдень землі випаровується вода у прохолодне й без того вологе повітря. Перші тумани з’являються надвечір, а до ранку вони вкривають все село. Проте варто зійти над горами першим променям сонця, як серпанок тане, відкриваючи вид на неймовірні краєвиди. Єдине, що нагадуватиме про туман – густа роса під ногами.

Кваси можуть стати як початковою, так і кінцевою точкою туристичного маршруту Карпатами. По-перше, з них можна виходити на Свидовецький та Чорногірський хребти, тобто йти на гори Близниці, та двотисячники Петрос, Говерлу. Квасами проходить одна з основних карпатських трас Мукачеве-Львів, а ще — залізнична колія, якою щоденно курсують потяги у напрямку Рахів-Львів (через Яремче та Івано-Франківськ).