Як вижити без паспорта громадянина України?

Виявляється, цілком навіть можливо: йдеться про представників ромської нацменшини.


Небажання поринати з головою у суть проблеми, жити із обмеженим кругозором, який заповнений шаблонами та стереотипами – є, нажаль, якісними ознаками більшості людей. Це стосується, в першу чергу, ставленням до представників ромської національної меншини. Чи колись Ви задавалися питанням, чому в більшості із них в Закарпатті немає якісної освіти? Престижної роботи? Приватизованого будинку? Чому існують сегреговані школи? Чому більшість українців бояться не те щоб влаштувати до себе на роботу рома, а взагалі доброзичливо ставитись? Напевно, це і є та сама ситуація, де ігнорування не таке болісне, як відкрите ромофобське ставлення.


Елементарною запорукою повноцінного функціонування в країні зокрема, та відчуття того, що ти людина, є наявність ідентифікуючих документів (свідоцтв, паспортів). Як відомо, великий відсоток представників ромської громади не мають таких документів. І знову таки, більшість може сказати: «Так в чому проблема? Нехай ідуть та роблять. Це ж елементарно». Проте, ситуація, яка складається з ромами далека від цього твердження.



Є безліч прикладів, щодо важкої процедури отримання паспортів. Наведемо один із них. Житель ромського поселення в Мукачеві отримав паспорт через півтора року (!) судової тяганини. І цією справою займалися юристи Благодійного Фонду «Розвиток». А тепер уявіть собі ситуацію, коли у людини немає доступу до безоплатної правової допомоги. Чи отримав би він взагалі паспорт та квиток у майбутнє?


В рамках кампанії «Громадська адвокація щодо усунення законодавчих розбіжностей у видачі ідентифікуючих документів представникам ромської національної меншини», яка стартувала в жовтні 2015 року, працівники Благодійного Фонду «Розвиток» вирішили розробити соціальну рекламу, аби привернути увагу громадян та, особливо, представників органів влади до проблем відсутності ідентифікуючих документів у представників ромської національної меншини.



Наразі є багато міжнародних програм, так і в Україні існує національна стратегія із соціальної інтеграції ромів у сучасне суспільство. Так, безумовно, все це має полегшувати життя ромам, але про які соціальні зміни в житті ромів може йти річ, якщо люди, на розвиток яких направлено всі ці програми, де-юре не існують.

Двосторонній тиск на представників ромської громади (горизонтальний від населення України та вертикальний – від колізій законодавства, держслужбовців) у висновку призводить до їх повної ізольованості. Намагаючись покинути свою «зону комфорту» аби елементарно отримати документи, вони швиденько повертаються назад, попередньо зіштовхнувшись із усіма «прикрасами» роботи державного апарату.

Ігнорування органами влади законодавчих колізій унеможливлює отримання ідентифікуючих документів ромами самостійно. Вони залишаються ізольованими від суспільства, без освіти та роботи.

Прикро, що мало хто замислюється над тим, як взагалі можливо жити без паспорта. Відсутність ідентифікуючих документів порушує абсолютно всі права людини та громадянина у всіх сферах життєдіяльності, починаючи від права на освіту, та закінчуючи правом на медичне обслуговування. Дитина, яка не отримає свідоцтво про народження, скоріш за все ніколи і не отримає паспорта, а відповідно і освіти, і роботи, і альтернативного шляху життя загалом.