ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Історія одного добровольця-іноземця з АТО із закарпатським корінням

    29 березня 2024 п'ятниця
    58 переглядів
    Закарпатці на Сході продовжують тримати оборону рідних домівок на Заході.

    В умовах війни сьогодні, в 21-му столітті, перебувають сотні тисяч українців Сходу. Серед них – тисячі бійців, які, не шкодуючи власного життя, попри всю бездіяльність влади продовжують тримати оборону рідних домівок.

    Серед них багато людей, які до потрапляння на фронт мали гідне матеріальне забезпечення, роботу, сім’ї і навіть оселились за межами України. Що ж змусило їх проміняти комфорт на окопи? Журналіст видання Vholos.info поспілкувалась із корінним закарпатцем, який більшу частину свого життя прожив у Празі. Проте як тільки досяг 18-річного віку – кинувся в боротьбу за батьківщину. В цілях безпеки імені добровольця не називаємо.
    Коли, чому і звідки ти переїхав за кордон?
    В 2008 році ми разом з сестрою отримали візу та переїхали за кордон до батьків, котрі там уже жили довгий час. Причиною виїзду із Закарпаття було те, що наші батьки не бачили перспектив для нас в Україні. Вони хотіли, аби ми отримали освіту, знайшли роботу і пустили коріння поза межами батьківщини.
    Ким ти був до війни і чому вирішив піти воювати?
    До війни я був простим студентом, котрий останні три роки дуже сильно переймався за Європу, її традиції, моральним і духовним занепадом сучасного суспільства. Коли в Україні почався Майдан, а потім війна, я зрозумів, що це шанс врятувати ситуацію і привернути увагу людей до самих себе і тих руйнівних процесів, які відбуваються у світі.
    Чому обрав саме «Карпатську Січ»?
    Я давно уже знав цю організацію, у мене з ними були хороші стосунки. Фактично всі члени «Карпатської Січі» для мене ідеологічні і бойові побратимим, тому я прийшов сюди.KYGbKJB0olI рппр
    • Яким був твій перший бій?
    На жаль, першого бою ще не було, не встиг я побувати на передовій. На фронт я прибув влітку, проходив навчання і виконував деякі доручення. Потім почалось нове так зване «перемир’я», тому повноцінно повоювати ще не доводилось, але ще все попереду.
    • Чи відчував колись страх?
    Страх є у кожного. Це друг, котрий попереджає, що нашому життю загрожує небезпека. Він нас просто інформує, а якою буде наша реакція – це уже залежтить від нас самих. Будемо ми панікувати чи зціпимо зуби і виконаєм завдання, котре на нас поставлене.
    Де ви дислокуєтесь зараз і які ваші завдання на даний час?
    Наша дислокація зараз недалеко Гранітного (сектор «М», Маріуполь). «Карпатська Січ» тут побудувала і укріпила блокпост, наше завдання перевіряти машини, пересікати контрабанду, затримувати підозрілих людей, слідкувати за тим, щоб не перевозилась нелегальна зброя чи боєприпаси.
    • Яка атмосфера і настрій панують у вашому підрозділі?
    Чесно – уже всім набридли ці блокпости і перевірки, хочеться потрапити на передову і бути більш корисним для своєї нації. Тим більше, що для витіснення ворога у нас є всі ресурси : ідеологічні, людські, технічні… Проте нашій владі вигідно тримати конфлікт у заморозці.
    • Останнім часом багато говорять про відсутність дисципліни в батальйонах, твоя думка з цього приводу?
    Не знаю, як в інших, але у нас з дисципліною все добре. Завдання виконуються, тренування проводяться, ми ростемо.
    • З якими найбільшими проблемами стикаються бійці на сході?
    Часто всі жаліються на відсутність БК (однозарядна гвинтівка – ред.) та важкої техніки. Ну і, звісно, нам не вистачає рідних, котрі чекають нас вдома, хочеться частіше їх бачити.
    Яке ставлення місцевих жителів до вас? Чи правда, що більшість підтримує сепаратистів?
    Тут є багато людей, які нас ненавидять, вовком дивляться і вони ввічливі лише тому, що у тебе в руках автомат. Але у кожному селі по-іншому. Є населені пункти, котрі проукраїнські, а є такі, які більше проросійські.
    • Як справи із їжею, одягом та водою? Яким чином ви отримуєте це все?
    З харчуванням та водою все добре, коли ми заїжджаємо на місця бойових дислокацій з основної бази, то веземо з собою запасів на два тижні. Особисто я одяг собі купував сам, як і багато моїх побратимів. Дуже багато нам волонтери дали, без них нам було б дуже важко. Волонтери зробили для АТОшників набагато більше, ніж всі ці генерали і штабісти.
    Які стосунки всередині підрозділу?
    Все добре, ніяких свар немає. Сподіваюсь, що все так і залишиться.
    • Які стосунки в КС з іншими підрозділами і батальйонами?
    В нас багато друзів з різних підрозділів. Ми розуміємо, що прийшли сюди усі для однієї мети : зберегти цілісність нашої держави і запезпечити мирне та благолучне життя для наших дітей в Україні. Тому зі своєї сторони намагаємось співпрацювати зі всіма адекватними людьми.

    Скільки на передовій представників Заходу і Сходу у відсотковому відношенні?
    Важко зказати, чоловіки тут з’їхалися з різних країв, я тут бачу всю Україну.

    Після всього пережитого, чи змінилось твоє ставлення до життя, країни, народу?
    Трохи я все-таки розчарувався в людях, особливо чоловіка,х котрим від 30 до 40 років, які при вигляді повісток ховаються за своїх жінок. Звісно, в кожного свої обдарування, але все ж… Коли бачиш, як гине молодь, це складно усвідомити. Цим людям ще б жити і виховувати дітей, гідних звання Людини. Бо самі такими були. Але доля розпорядилась інакше. Образливо, але я не втрачаю віри в Україну і в ту, здорову, частину суспільства, котра готова на все, щоб запезпечити нашим дітям світле майбутнє.
    Що особисто дала тобі і забрала від тебе ця війна?
    Я набрався досвіду у військовій справі, знайшов багато справжніх побратимів. Але, думаю, найважливіше, що я тут здобув – це віру в те, що не все ще втрачено, що буде ще реванш. Ми обов’язково повернемо собі право на життя, розвиток і процвітання,які забирає у нас система. А втратив я змогу частіше бачити своїх рідних.
    Що потрібно, аби завершити війну?
    Треба, щоб у Верховній Раді сиділи справжні українські націоналісти, патріоти. Аби на місцях жирних і недосвідчених генералів були молоді люди, для котрих боротьба за Україну і її націю є найвищою честю і найважливішою справою в їхньому житті. Україна переможе тоді, коли ми поміняємо свій світогляд, тоді, коли ми повернемося до своїх традицій і справжніх европейських цінностей. Треба боротися за душі наших людей, і тільки тоді, я вважаю, можна розраховувати на перемогу. Той, хто бореться в ім”я вищих ідей, володіє такою внутрішньою силою, яка зуміє подолати будь-які випробування світу.

    Нині більшість народу скаржиться на набридлість війни, проте насправді напряму із нею навіть не стикались. В той же час існують люди, які не один рік, перебуваючи в умовах, далеких від прийнятних, зціпивши зуби стоять непробивною стіною обличчям в обличчя до ворога. І все, що в них є – це наша з вами підтримка.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору