У такий Євросоюз нам точно не хочеться... (ФОТО)

Сьогодні вперше випадково потрапив до сусідньої Румунії. Їхав у Солотвино на чергову "пересічку" і вирішив подивитися, як там у Євросоюзі Різдво святкують і взагалі, яке там життя.

Перед тим завбачливо купив перед самим КПП Солотвино румунські леї за 6 грн одна штука. Проїхавши вузенький місток, який з’єднує Україну і ЄС, натрапляю на румунських прикордонників, ті зауважили, що я не контрабандист, не румун, не на авті з чеськими номерами, як їхні всі клієнти, і почалося...


— У вас є 500 Євро на кожного?




— Ні, — кажу, — ми журналісти з України, для нас 500 Євро це 5 місячних зарплат, тому таких грошей з собою не возимо, маємо максимум 150-200.


— Румуни покликали перекладача, який нам почав пояснювати, що це дуже обов’язкова річ і т. д. Я ж питаю, чому ми можемо спокійно їздити у Словаччину чи Угорщину, а в Румунію ні. Як приклад, цитую румунських посадовців, які зачастили на Закарпаття, зокрема Хустщину аби розповідати про велику любов до України. А тут журналістів не впускають у ЄС без грошей...


Після цього прикордонники зібрали цілий консиліум і сказали, що якщо на кілька годин, то дозволять нам із шенгенською візою заїхати в Румунію. Перед тим наш перекладач позалазив у найпотаємніші місця мого авто і побажав приємної подорожі.


Після кордону одразу впираємося у румунське місто Сігету Мармаціе, де живе близько 40 тисяч чоловік. Місто старовинне, має непогану, але досить знищену і недоглянуту архітектуру. Сьогодні тут другий день католицького Різдва. Воно й... не видно. Вулиці напівпусті, Ними снують як правило, побиті автомобілі з місцевими номерними знаками ММ. тут немає жодного міського транспорту, Не видно навіть транзитного автобуса. Така собі забута провінція...
Варто зійти з центральної дороги, як одразу потрапляєш не те, що в Україну, а в якийсь убогий ромський табір. Тут — розвалені будинки, облуплені фасади, помітили навіть дім біля центральної дороги, у якому просто як гарматою пробита стіна. Через дірку видно, що всередині пивний склад...


Ціни у Румунії досить низькі, але вибір товарів слабий. Та ще й у свята основні маркети тут закриті. Люди, які мають кав’ярні або якийсь бізнес, знають ще й італійську та іспанську мови, деякі — німецьку. А от англійську чи українську, російську — зась.


Попри це нам вдалося пояснити у місцевій кав’ярні "Пасаж", що нам потрібно 2 натуральні капучіно. Щоправда, нас тут же обманули, принісши звичайний порошок, просто багато приправлений вершками... Зате власник кав’ярні жестами і ламаною англійською пояснив, як тут знайти якісь цікаві місця...


Знову ж таки, через свята, тут багато цікавих місць закриті. Як і супемаркети. Зате біля них — купи неприбраного сміття...
Від цього всього видовища, закортіло одразу повернутися в Україну. За кілька хвилин проїжджаємо румунський пост, і впираємося у таку звичну чергу. Це наші митники на пункті пропуску Солотвино, залишили водіїв напризволяще або просто їх не по 10-15 хвилин непомічають. Але черга таки рушає і ми зрештою опиняємося у набагато кращій, охайнішій і близькій Україні, усвідомлюючи, що у такий Євросоюз нам точно не хочеться...
Pavlo Bileckiy, Фейсбук