Лист, який ви зобов'язані написати до Різдва!

Якось у пошуках літератури до душі натрапила на особливу книгу - "Вибране" Ліни Костенко.


Вірш ”Пишіть листи” зі збірки надзвичайно зацікавив. Поетеса просила надсилати листи людям, які їх чекають і потребують, незважаючи ні на що.


Ось я й вирішила написати ...бійцям, тим, котрі жертвують власним життям задля миру, задля того, щоб ми з вами могли усміхатись, зустрічатись із друзями, читати цікаві книжки, жити...


Я писала про те, що відчувала, бажала українським солдатам здоров’я, терпіння, швидше повернутися додому, побачитися з рідними. А на завершення вказала номер свого мобільного та попросила передзвонити.


Довгих два тижні я чекала дзвінка, і коли майже втратила надію - він зателефонував. Сергій родом з Ужгорода, на схід вирушив добровольцем, спільно з сином захищає Україну в Сєвєродонецьку. Розповідав, що не всі люди в тому місті підтримують українську армію, є чимало тих, які виступають за злочинну владу Донеччини. Багато говорив і про молитву, казав, що саме вона всіх нас об’єднує. Радів моєму листу, довго дякував і просив писати ще.


Хвилювання не дозволило мені запитати ким був Сергій у мирному житті, в якому підрозділі служить зараз... Та хіба це важливо? Ця десятихвилинна розмова назавжди змінила моє уявлення про війну. Після неї довго тремтіли руки, серце виривалося з грудей, а в голові стукотіла думка: ”Я говорила з Героєм!”. Саме тоді зрозуміла наскільки важливою для військових є наша з вами підтримка.


Наступні два тижні я не випускала телефон із рук, боячись пропустити ще чийсь дзвінок з передової. І ось 6 січня, коли вся країна затримала подих в очікуванні народження Ісуса, до мене знову зателефонував солдат. Він не представився, а тільки сказав, що проходить військову службу в Луганській області. То була коротка розмова, пронизана моїм захопленням, змішаним з болем, і його гарячим серцем, тепло якого відчувала через сотні кілометрів. Військовий нічого не розповідав про себе, тільки постійно дякував за лист, казав, що саме це його підтримує. На мої слова про святковий настрій, наближення Різдвяних свят, відповів: ”Радій, за нас не переймайся, ми тут воюємо для того, щоб ти ніколи не сумувала”. На ці слова я нічого не відповіла – не дозволили сльози.


...Я тепер часто пишу листи незнайомим і вже знайомим бійцям. Вони, а ще молитва, то найменше, що можу зробити для них, і для нашої перемоги. І коливи також хочете чимось допомогти військововим, то зробіть так, як писала Ліна Костенко:


”Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати.


Коли є час, коли немає часу і коли навіть ні про що писати...”


Наталія Бельзецька.