Про те, як двоє дітей, що разом пустували...

Це історія у якій, немає місця зворушливим освідченням у коханні, які показують у кіно чи драм людських почуттів, що перетворюють тиху гавань у спустошене буревієм місце.

Це історія про те, як двоє дітей, що разом пустували, бавлячись у хованки в колгоспному житі, стали спочатку друзями, потім — парою, а згодом створили власну сім’ю, якій у липні цього року, виповниться 10 років.

Будучи ще малою дитиною, влітку гостювала у своєї бабусі. Так було кожного року. Кожного року разом із місцевою дітворою і своїм майбутнім чоловіком ходила на річку, де купались і палили багаття на березі. Обов’язковим атрибутом була приготовлена на вогні обвуглена картопля.

Відтоді смагляве дівчисько з чорними від картоплі руками міцно закарбувалось у спогадах про дитинство у мого чоловіка.

А далі були роки розлуки, і тривали вони до появи юності. З юністю прийшла дружба, що супроводжувалась поїздками у Карпати.

Там біля скель, біля розбитого намету і розкладеного вогнища спілкувались на різноманітні теми, не підозрюючи, що у майбутньому створимо власну сім’ю. Ми видряпувались на вершечок скелі, щоб помилуватись заходом сонця. Він був попереду, я ж позаду. Він завжди простягав мені руку.

Дружба переросла у стосунки на березі моря. Переїхавши в Одесу, ми знову зустрілись. Були прогулянки по узбережжю Чорного моря, і самі того не помітили як серця переплелись в любові.

Зрозуміти це дозволила коротка розлука. Саме тоді у поїзді Одеса-Ужгород я зрозуміла, що у цьому місті залишаю частинку себе. Приїхавши додому, по телефону вперше почула: «Я люблю тебе».

А потім знову повернення до Одеси. Знову вимушена розлука, після якої узаконили свої стосунки.

Ніна Тимків

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ Неймовірні архітектурні витвори людства... Найгарніші церкви світу (ФОТО)