Мер закарпатського м.Перечин марить про "наполеонство"

Коли Івана Погоріляка обрали на перший термін мером закарпатського райцентру Перечин, то городяни його практично в усьому підтримували. Вважали, що ця молода енергійна людна буде працювати на благо громади. Спочатку так і було, але потім, маючи таку повагу й підтримку, Іван Михайлович підхопив десь “вірус” Наполеона і захворів на “зіркову” хворобу.

Будучи в більшості своїй “нормальними” людьми, депутати Перечинської міської ради минулого скликання не дуже й опиралися наполеонівським нахилам свого керманича, котрі, не зустрічаючи опору, стрімко зростали. Щоправда, треба віддати належне, не всі народні обранці спокійно спостерігали за переродженням свого мера. Адже те, що було зроблено в Перечині доброго за останні роки — не заслуга одного тільки І.Погоріляка, а передусім міських депутатів, підприємців, всіх городян.

Ще більше загострилася “зіркова” хвороба Івана Погоріляка після його другого пришестя на посаду мера Перечина. Новообраному депутатському корпусу Перечинської міської ради мер на першій же сесії прямо заявив: “Ви — ніхто! Я, що хочу, те й буду робити!”. Однак Іван Михайлович “забув”, що місцеві вибори весною 2006 року проходили зовсім за інших умов, ніж попередні.

Перечинська міська рада сьогодні — це 30 депутатів (серед них 4 — Партія регіонів, 8 — БЮТ, 7 — “Наша Україна”, 3 — “ПОРА”, 2 — СПУ та ін. ), це люди з активною життєвою позицією, які відповідальні перед тими, хто їх обрав. Вони люблять своє місто і хочуть працювати для його процвітання. На жаль, депутати не бачать цього в свого мера, як і бажання з його боку налагодити нормальну співпрацю з депутатським корпусом. Навпаки, все частіше з його вуст з будь-якого приводу лунають слова “Я! І більше ніхто!”, “Ви — болото! Ви — мої вороги!”, “Як я сказав, так і буде!” і т.п..

До честі депутатів, серед них є не тільки так зване “болото”, котрі лишень заглядають у владний рот, а й чимало таких, які не хочуть, — та й не дозволять! — аби мер Перечина був таким собі міським “бонопартом” і робив усе, що йому заманеться. Адже, на переконання простих перечинців, необхідні екстраординарні заходи, аби їхній міський голова знову виздоровів і став нормальним Іваном Михайловичем Погоріляком.

Виходячи з цих міркувань 29 жовтня ц.р. 11 депутатів Перечинської міськради подали адміністративний позов до Перечинського районного суду на Перечинського міського голову Івана Погоріляка щодо перешкоджання останнім виконанню міськими депутатами наданих законами та конституцією України повноважень шляхом заборони та відмови в наданні їм запитуваних ними копій та оригіналів документів, які зберігаються в Перечинській міській раді (зокрема регламенту роботи ради та ін. документів) шляхом суворої заборони працівникам апарату ради надавати депутатам будь-які документи, незалежно від їх змісту.

Як яскравий приклад невиконання Перечинським мером чинних законів України депутати-позивачі наводять своє депутатське звернення від 17 липня ц.р., в якому вони просять (зауважте! — ред.) Івана Погоріляка надати їм для ознайомлення копії копії документів, що підтверджують виконання робіт по благоустрою міського кладовища, а саме — копії рішень сесії міської ради, що стосуються виділення коштів по благоустрою кладовища, копії актів виконаних робіт, накладних, платіжних доручень та інших документів, пов’язаних із цим питанням. Окрім цього, даним депутатським зверненням вони просили мера надати копії рішень та протоколи засідань виконавчого комітету Перечинської міської ради за період з квітня по червень 2006 року. Однак Погоріляк-“Наполеон” зігнорував законами і жодної з перерахованих в депутатському зверненні від 17.07.2006 року копій документів депутатам міськради не надав, чим грубо порушив їхні права як громадян України та як депутатів Перечинської міської ради.

Чому? Бо, відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, е межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України", відповідно до ст.40 Конституції України “усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк". Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України „Про статус місцевих рад" “При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: 1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; 2) на невідкладний прийом: 3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку”.

До речі, відповідно до Ст. 13 Закону України „Про статус місцевих рад", “Депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежна від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівників правоохоронних та контролюючих органе підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк".

А тому, відповідно до ч.2 ст.71 кодексу Адміністративного судочинства України "В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкти владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову", враховуючи викладене вище, керуючись ч.10, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. 104-106 кодексу Адміністративного судочинства України, 11 депутатів Перечинської міської ради просили Перечинський районний суд:

“1. Визнати дії Відповідача, якими він перешкоджає отримувати нам копії документів, що зберігаються в міській раді та дії (заборони), якими Відповідач перешкоджає депутатам міської ради бути присутніми на засіданнях комісій, членами яких вони не є, — незаконними.

2. Визнати бездіяльність Відповідача, що виявилась у ненаданні Позивачам на їх письмове звернення копій документів - незаконною.

3. Зобов'язати Відповідача усунути перешкоди в реалізації наданих законом депутатам міської ради прав та повноважень, шляхом надання Позивачам належно завірених копій наступних документів: копії рішень сесії міської ради, що стосуються виділення коштів по благоустрою кладовища, копії актів виконаних робіт, накладних, платіжних доручень та ін. документів, пов’язаних з цим питанням; копії рішень та протоколи засідань виконавчого комітету Перечинської міської ради за період з квітня по червень 2006 року”.

***

Все вищевикладене, навіть із залученням і заслуховуванням свідків — депутатів Перечинської міської ради — ніяк не вплинуло на Перечинський районний суд, який на своєму судовому засіданні 19 жовтня прийняв рішення відхилити всі викладені в Адмінпозові депутатів Перечинської міськради претензії й вимоги до Перечинського міського голови Івана Погоріляка. Тим самим вручивши останньому “карт-бланш”не тільки на продовження своїх протиправних, незаконних дій, але й своєрідно “стимулювавши” відповідача Івана Погоріляка до чергового беззаконня — розправи над невгодними депутатами міської ради, що насмілилися протистояти перечинському “наполеончику”...

Сергій ПОНОМАРЕНКО, "Закарпатська правда"
«Живая цепь» против "курвы с косой " в Перечинском районе Закарпатья (видео)