Пам’ятний знак жертвам комуністичних диктатур відкрили в Ужгороді (ФОТО)

У суботу, 19 березня, у скверику біля Совиного гнізда в Ужгороді (на розі вулиць Ракоці і Крилова) урочисто відкрили пам’ятний знак «На честь героїв революції та визвольної боротьби 1956-го року та жертв комуністичних диктатур».

У церемонії відкриття взяли участь заступник держсекретаря з особливо важливих суспільних питань Управління прем’єр-міністра Угорщини Чоба Латорцаі, заступник держсекретаря Міністерства закордонних справ і зовнішньоекономічних зв’язків Угорщини, до осені 2015 року – Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї, нинішній Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бугайла, очільник Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль, мер Ужгорода Богдан Андріїв та його перший заступник Іштван Цап, голова Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), народний депутат України Ласло Брензович, голова Демократичної спілки угорців України Ласло Зубанич та інші поважні гості, представники духовенства, громадськість, журналісти..
Відкрив церемонію консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ласло Віда, який у своєму вітальному слові, зокрема, сказав таке: «Ми сьогодні зібралися, щоб відкрити пам’ятний знак на честь закарпатських героїв революції та визвольної боротьби 1956-го року і всіх тих, хто підтримував її, хто здобував пошану та славу нашій нації та Закарпаттю. Цей пам’ятний знак має на меті вшанувати пам’ять невинних жертв комуністичних диктатур та нагадувати про них. Приклад 1956-го року вчить тому, що прагнення нації до свободи не можна придушити насильницьким втручанням чужої влади. Угорський народ у 1956-му році обрав незалежність, європейський шлях, і хоча тільки через кілька десятиріч, та все ж здійснилось таке бажання угорського народу».
З вітальною промовою до учасників церемонії звернувся заступник держсекретаря з особливо важливих суспільних питань Управління прем’єр-міністра Угорщини Чоба Латорцаі
«У великих моментах життя, що здатні його змінити, серця всіх членів угорської нації б’ються разом. Так було і під час угорської революції та визвольної боротьби у 1848-49 роках, і в 1956 році. На особливу життєву силу мешканців Закарпаття вказує те, що угорці, котрі жили у найбільш руйнівній та могутній імперії тих часів, у кількох населених пунктах створили у 1955-56 рр. антирадянські групи.
Так, Нандор Беняк, будучи учнем 9 класу Ужгородської школи ім.. Дойко Габора, у свої 16 років зорганізував разом зі своїми друзями, Віктором Орловські та Тібором-Яношом Кулчаром, антирадянську організацію з метою розповсюдження флаєрів та брошур. КДБ вдалося ліквідувати їхню групу лише після піврічного розслідування. Нандор Беняк розказував про їхню діяльність так: «Ходили чутки, що молодих хлопців забирають у Донбас на т.з. «маленьку роботу». Я чітко знав одне: я маю боротись проти окупантів, проти комуністів. Я вирішив – ми будемо робити флаєри та закликати в них людей до протистояння. Радянські війська повинні негайно покинути Закарпаття. З весни 1955-го року раз на тиждень у різних частинах Ужгород ми вночі розповсюджували ці флаєри та клеїли їх на стовпи».
Суд по справі ужгородських школярів відбувся 60 років назад, 20 березня 1956 р. На закритому засіданні було засуджено Нандора Беняка та Віктора Орловські – до шісти, а Тібора Кулчара – до чотирьох років позбавлення волі. У липні 1957 р. Н.Беняка відвезли через Москву у Мордвинію, у 7-й табір ГУЛАГу, з якого 13 грудня 1958 року його було звільнено, але він перебував під постійним наглядом до 14 липня 1987 року…
Вже будучи дорослими, особливо батьками, ми бачимо, яке сильне прагнення до свободи та відчуття справедливості мають діти та молодь. З особливою силою це було продемонстровано у карпатському басейні у 1955-56 рр., як це підтверджує і наведений приклад.
За офіційними даними, в результаті угорських боїв у 1956 г. загинули 2502 людини (у дійсності навіть і більше). З них 97 ще не мали 15 років, 414 – були у віці від 15 до 19 років. З-поміж 19 226 людей, що зазнали поранень у період від 23 жовтня по 31 грудня 1956 року, 5% були молодші за 14 років, 17% були у віці від 15 до 18 років. Кожна п’ята жертва боїв із застосуванням зброї була неповнолітньою…
Ми маємо пам’ятати і тих, хто у молодому віці служив у Радянській армії, але тим не менше став на сторону свободи. Сьогодні, в день Йожефа, хочу згадати одного з них. Це Йожеф Бучелла, військовий підрозділ якого у жовтні 1956 р. перебував біля Ужгорода, звідки і був направлений у столицю Угорщини. Хоча хлопець знав, що на нього чекає, якщо його зловлять, він не захотів підняти зброю проти представників своєї нації. Він втік, але його скоро знайшли, і у листопаді 1956 р. винесли йому смертний вирок. «Я пам’ятаю день, коли мене поставили біля стіни. Я не був смертельно наляканий. Я стояв перед своїми катами із зав’язаними очима. Я пам’ятаю постріл. Я не знаю, що і як відбулось, але через кілька днів я прийшов до тями у московській клініці», – пише він у своїх мемуарах. Потім Йожефа було засуджено до 25 років позбавлення волі. Відвезли у Сибір а згодом – у Казахстан. Повернувся на Закарпаття через 50 років разом зі своєю донькою…
Чимало досліджень підтверджують, що люди з низькою самооцінкою вважають, що мало чого можуть зробити заради самих себе. Але люди, у яких самооцінка вища, здатні бачити можливість у буднях, що і спонукає їх до розвитку. Варто піднімати самооцінку та усвідомити, що наша доля у наших руках, а ми – в руках Бога. Цьому вчать нас Бендас Іштван, Гулачі Лайош, Мартон Арон, Пласід Олоффсон, герої революції та визвольної боротьби 1956-го року, та всі угорські герої ХХ-го сторіччя…
Вшановуючи пам’ять героїв 1956 року, ми повинні задати питання: що ми можемо зробити заради наших дітей, заради майбутніх поколінь? З досліджень американського психолога Маршала Дюка відомо: чим більше знає дитина про минуле своєї сім’ї, тим більше здатна вона до емоційного протистояння. Це стосується і великої сім’ї націй. Із теперішніми викликами та з викликами майбутнього можуть успішно боротись лише ті, хто добре знає власну історію.
Тому ми пам’ятаємо про невинні жертви тоталітаризму і особливо тих наших героїв, що показали нам приклад своїм протистоянням у 1956 році або у таборах ГУЛАГу. Ми маємо про це розказувати своїм дітям та онукам, щоб підготовити їх до викликів, перед якими їх поставить життя або його Творець. Саме тому поточний рік і був оголошений урядом Угорщини Роком пам’яті 1956 року, а також був продовжений Рік пам’яті ГУЛАГу.
Нашим батькам та дідам було важко протистояти нелюдським диктатурам ХХ сторіччя. Нації Центральної та Східної Європи страждали від двох світових війн, від Голодомору, від Холокосту, від т.з. «маленької роботи» та ГУЛАГу. Тим не менше вони вистояли, зберегли нам нашу рідну мову та Батьківщину, і лише продовжуючи їхню боротьбу ми змогли чверть століття тому завоювати свободу. Все це закликає нас створити кращий і мирний світ для своїх дітей та онуків. Особливо омріяним скарбом є мир тут, на Закарпатті, через всім відомі трагічні події на території України. Тому ми повинні шляхом з’єднання, з глибокою вірою та щоденною подякою покращити той куточок світу, що був Богом переданий нам! »
Привітав присутніх голова Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль.
Своїми спогадами про ті нелегкі часи поділився Почесний голова КМКС Шандор Мілован, котрий свого часу також був переслідуваний КДБ.
Привітав учасників голова Демократичної спілки угорців України Ласло Зубанич.
Прозвучало музичне вітання вчителя Ужгородської загальноосвітньої школи ім. Дойко Габора Гергеля Марчака та його учнів.
УчительАвтор пам’ятного знака – ужгородський скульптор Михайло Колодко. Проект був реалізований Громадською організацією «Панонія» за підтримки Уряду Угорщини. Відкрили його Чоба Латорцаі та Геннадій Москаль.
Пам’ятний знак освятили представники трьох церков.
До пам’ятного знаку лягають квіти…
Володимир Кривошапко
Фото Сергія Бондарчука