Не вмирайте, друзі! (ФОТО)

Схилимо голови в журбі та задумі, адже покійні десятиліттями були з нами, жили й творили так, як підказувало серце, але Бога ніколи не гнівили та біди нікому не чинили.

Перші місяці 2016 року шокували громадськість смертями багатьох знакових берегівчан. Такої загальноміської «моровиці» не було давно. У засвіти з тих чи інших причин пішли такі відомі особи, як поет-перекладач Іван Петровцій (помер у Осої Іршавського району), директор друкарні Михайло Ревачко (обидва мали інсульт), діабетики адвокат Петро Гарапко, прокурорські працівники Михайло Данкай, Геннадій Васильєв (на знімках), правоохоронець Михайло Легещич, лікар-офтальмолог Віктор Белінський. А оце днями не стало знаного правознавця Миколи Геревича (газета "Берегово" про цю утрату сповіщала в попередньому числі).

І насправді, про покійних Петровція, Ревачка, Гарапку, Геревича ми писали. А ось смерті інших наших земляків із певних причин, на жаль, обійшли. Тож пропонуємо кілька цікавих біографічних штрихів стосовно М. М. Данкая та Г. П. Васильєва, а також В. В. Белінського й М. Ф. Легещича. Бо славні люди були, кожен із них певний слід у житті залишив. Отже, перші двоє працювали у Берегівській прокуратурі. Один був родом із Чорнотисова (26.09.1952 – 22.01.2016 р.р.), що на Виноградівщині, а другий мав берегівські корені (9.10.1957 – 28.02.2016 р.р.). Свого часу в армії служили (пан Васильєв навіть на Північному флоті ВМС СРСР), а потім у вишах училися, які закінчили одночасно.

Зокрема, пан Михайло у 1983 р. отримав диплом про закінчення Харківського юридичного інституту, а доти у сільраді Чорнотисова працював рахівником, маючи спеціальність техніка-механіка, здобуту у Свалявському політехнікумі. Відтак до 1977 р. служив на різних посадах у Берегівській прокуратурі. Згодом очолив Воловецьку однойменну правоохоронну структуру. У 2002 р. пішов на пенсію за вислугою років і став адвокатом. Із дружиною Наталією, яка була заступником міського голови, виховали двох дітей: доньку Наталію (1981 р.н.) і сина Романа (1988 р.н.). Дочекалися двійко онучок.

Натомість пан Васильєв у тому ж 1983 р. закінчив юрфак Московського держуніверситету ім. Ломоносова. Гарним спортсменом був, за тамтешнє «Динамо» навіть зіграв кілька матчів у чемпіонаті колишнього Союзу РСР. Працював на Смоленщині, Рязанщині. Відтак у 1987 р. його скерували на Закарпаття – поближче додому, де у прокуратурі Берегівського району працював аж до виходу на пенсію (2005 р.). Із дружиною-медпрацівницею Марією виховали двох синів – Андрія та Анатолія, які мають по дві вищі освіти (юридичні та економічно-архітектурні).

Лікар-офтальмолог В. В. Белінський (див. фото) народився 5 лютого 1953 р. (помер 20.03.2016 р.) в с. Білобожниця на Терпопільщині у родині вчителів. У 1976 р. закінчив медфак УжДУ, був учнем відомого професора Е. О. Котелянського (останній свого часу стажувався в знаменитого академіка Володимира Філатова), а із 1977 р. почав працювати в Берегівській ЦРЛ, присвятивши медицині 39 літ. Змінив, як розповідає донька Юлія, теж, до речі, фаховий медик, лікаря-окуліста Фріша, що емігрував до Ізраїлю. Пан Белінський постійно працював над новими інструментами, вдосконалював апарати для діагностики та операцій. Мав раціональні пропозиції, модернізував спеціальні пінцети для внутрішньоочних операцій, а також деяких пристроїв для коагуляції. Вдома залишилася справжня майстерня, в якій він проводив багато часу, відшліфовуючи свої напрацювання. Покійний був дуже компанійською людиною. А ще розумів гумор, із ним можна було насміятися до сліз, умів цікаво розповідати. Багато читав і наголошував, що книжка очі, розум не сліпить, а розширює розумові, ментальні горизонти, збагачує інтелект. Невблаганна смерть, на жаль, забрала від нас авторитетного лікаря-окуліста внаслідок раптового інсульту. За словами дружини пані Галини, яка родом аж із сумського Лебедина, у лікарні Ужгорода її чоловік провів кілька надважких тижнів.

Підполковника органів внутрішніх справ М. Ф. Легещича поховали у с. В. Бакта – помер 18.03.2016 р. На жаль, він також прожив усього 63 роки, останні кілька літ боровся з таким складним недугом, як параліч. Той скрутив його і не давав можливості нормально існувати. А походив покійний із багатодітної родини, де було семеро братів і сестер. Міліції після завершення ВШМ у м. Орел віддав також понад 30 років. Працював у основному в ДАІ та МРЕВ, хоча розпочинав кар‘єру в паспортній службі.

Пам‘ять про чудових людей, які згадані в даній публікації, надовго збережеться в серцях численних берегівчан. Бо із покійними працювали, спілкувалися, були сусідами та в родинних зв’язках. Про кожного можна сказати значно більше хороших слів, тим паче, що жоден із них не зганьбив ані себе, ані родину, ані друзів чи свояків. Тож запалити свічку пам‘яті у день кончини цих славних чоловіків і хвилиною мовчання вшанувати їх відхід у потойбічний світ, розділити непоправиме горе, журбу, печаль і смуток – це святий обов’язок близьких і приятелів, усіх тих, кому вони допомагали, сприяли, з ким товаришували, відпочивали тощо. Гадаю, що своїми діями ці особи такої поваги від кожного з нас заслужили. Нехай сира земля пухом, а високе небо раєм для них стануть!

Михайло СИНЬООКИЙ
Світлини з власного архіву автора статті