Коли зустрічаються освітяни... (ФОТО)

Тоді згадують минулі часи, друзів і колег, які ще живі та здорові, відтак припоминають, як працювалося, хто й що для спільного блага зробив, які буденні плани і т. д. і т. п.

Зізнаюся: цю світлину зробив залюбки, бо всіх героїв фотокартки знаю, до того ж давно – десятки літ. Та й вони особливо не заперечували потрапити на сторінки газети чи опинитися в Інтернеті. А стрів цих відомих, знаних і авторитетних закарпатських освітян абсолютно випадково – у центрі нашого прикордонного містечка. Як було не «націлити» на них об‘єктив і не клацнути – сам собі опісля б докоряв, що цього цікавого та життєвого моменту не відзняв. Таке вже часто траплялося і гніватися відтак немає на кого – хіба що на себе самого. Зауважу: видно було з виразу їхніх облич та одразу, що зустрічі щиро рада вся трійця (зліва направо): Володимир Терпай, начальник районного управління соціального захисту населення, Юрій Герцог, колишній очільник обласної освіти, а також Степан Гопак, який берегівськими вчителями керував ще із 1986 року й аж до виходу на заслужений відпочинок.

Пам‘ятається: змінив тоді глибу педагогічної думки Василя Овсака, делегата І з‘їзду Народних комітетів у Мукачеві в 1944 р. До речі, у часи керування обласними освітянами Ю. В. Герцогом ця сфера у нашому багатонаціональному краї зробили певний крок уперед і нині з радістю згадуються часи, коли тривало її реформування. Особливо у плані національного питання. Скільки було здійснено корисних справ у школах і дошкільних навчальних закладах – не порахувати: у селах, селищах 13 районів і містах! Натомість 68-річному гостю з Ужгорода, який володіє угорською мовою та має звання «Заслужений працівник освіти України», не терпілося згадати ще й про численні доробки берегівських колег і підлеглих. Автор цих нотаток переконаний, що багатьох нинішній заступник директора Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти добре знав і у доброму розумінні цього слова опікав. Себто у прагматичних діяннях допомагав. Із численними земляками підтримує тісні стосунки дотепер (Володимир Кенийз, Ксенія Маргітич, Степан Медвідь, Іван Аннишинець, Петро Вереш, Людмила Пилип, Арпад Сабов, Юрій Сабов та інші), бо й сам комунікабельний, доступний, культурний, ввічливий, інтелігентний. За словами людей знаючих, він ніколи не був пихатим і не зазнавався. У цьому переліку також В. І. Терпай, людина вельми проста й делікатна, щира та нелукава. Похвалився, очевидно, що цьогоріч і йому вже 60! Він, як відомо, історик за фахом, кілька років директорував у ЗОШ № 1 (згодом перейшов працювати у РДА і його на цій посаді змінила молоденька ще тоді Оксана Матолич, яка ось уже 16 літ працює у цій одинадцятирічці). Звісно, часу для масштабних спогадів не було ні в кого, бо здибалися у центрі випадково та й поспішали всі у своїх справах. Але кільканадцять хвилин того після великоднього четверга знайшлося, аби подумки «пройтися» тими шляхами-путями, де колись для педагогів старалися й «ступали» ці сіячі вічного, розумного та мудрого. Кожен на своєму місці: у школі, у районі та на рівні обласному. Відтак, обмінявшись думками, новинами зі сфери освіти в тому числі (про нового, 10-го міністра освіти України Лілію Гриневич, яка змінила закарпатця Сергія Квіта, учнів, що в ці дні складають ЗНО тощо), один одному потиснули руки та відкланялися: екс-директор школи пішов собі, колишні очільники педагогічної ниви районного та обласного масштабу ще мить постояли та й вони у різні боки повіддалялися. Безперечно, про це непланове побачення у м. Берегово освітні мужі згадуватимуть довго. Як і про берегівчан, які трапилися на путі та щиро з усіма трьома освітянами віталися. Між іншим, присутність журналіста дещо оживила невимушений діалог. Я, приміром, як очевидець зустрічі, не просто поздоровкався з цими людьми, але навіть трохи більше усім корисного зробив – на пам‘ять знімок учинив, міні-спогад написав і до Інтернету (одночасно також у газету «Вісник Берегівщини») надіслав. Читайте, друзі, та знайте, що де зустрічаються колишні освітяни, неодмінно згадуються минулі періоди, друзі й колеги, які ще живі та здорові, відтак у хід «ідуть» не тільки спомини, але й роздуми про сьогоднішні часи: складні, непрості, нерозв’язані, трудні, заплутані тощо. На освітньому полотні також. Але все тече і все міняється – епохи, як люди, у тому числі.
Михайло ПАПІШ