Закарпатська влада розв’язує проблеми утилізації побутових відходів за допомогою іноземних інвесторів

Переробляти не можна вивозити.

Після затяжних дощів ріки й потоки на Закарпатті переповнюються і несуть сміття. З гір у долину змиває десятки тисяч пляшок, предметів, які не тонуть. Згодом на кущах уздовж берегів висять тисячі поліетиленових пакетів, що не додає ландшафтам мальовничості.

Смітник замість ріллі

Те, що в горах немає виробництв, не означає їхньої стерильності. У найвіддаленіші хутори привозять цукор чи борошно в мішках із поліетилену, олію чи воду в пластмасі. Віднести їх у найближчі кущі чи в яругу — найпростіший для сільських жителів спосіб позбутися сміття. Згодом цей непотріб Тиса, Уж, Латориця понесуть на хвилях до кордонів зі Словаччиною та Угорщиною. Тамтешні екологи битимуть на сполох. А іноді,  у гіршому випадку, виставлятимуть солідні штрафні санкції за збирання та утилізацію того сміття.

Апокаліптичних сюжетів, схожих на історію з Грибовицьким сміттєзвалищем на Львівщині, на Закарпатті не було. В області немає великих міст із непосильним для природи навантаженням. Але скільки родючих гектарів втрачається через нагромадження непотребу?! Запитання далеко не риторичне, адже Закарпатська область володіє найменшими в Україні земельними запасами для ведення сільського господарства. Так, сільськогосподарських угідь на одного закарпатця припадає утричі менше, ніж у середньому в Україні (0,36 гектара проти 0,93), ріллі ж іще менше (0,15 гектара проти 0,72).

Втрати від скорочення площ, зайнятих звалищами, ще можна підрахувати, а як визначити втрати якості мінеральних вод через проникнення в землю шкідливих речовин із твердих побутових відходів? Як визначити шкоду, заподіяну потенціалу привабливості регіону для туристів? На ці запитання відповідей ще немає.

Не  залишаючи поза увагою проблему, обласна рада чотири роки тому затвердила «Стратегію поводження з відходами на 15-річний період». Цей документ багато до чого зобов’язує. Однак тим часом на звалища щороку потрапляють понад 800 мільйонів кубометрів твердих побутових відходів, майже 119 тисяч тонн. Загалом від початку експлуатації полігонів назбиралося 6658 мільйонів кубометрів відходів вагою 2,4 мільйона тонн.

І насамперед від сміття давно задихається обласний центр. Виділену на 25 років територію звалища під Ужгородом заповнили за 15. Кілька років тому на його рекультивацію витратили 20 мільйонів гривень. Тепер воно знову потребує капіталовкладень, а наявних резервів вистачить лише на два роки. Втім, органи місцевої влади не полишили цю сферу напризволяще. Вивезення відходів здійснюють 39 комунальних і 15 приватних підприємств. Серед них — спеціалізовані підприємства з іноземними інвестиціями у містах Ужгород, Мукачеве, Виноградів, Хуст, Берегове, Іршава, Тячів, на Рахівщині й Тячівщині, а також багатогалузеві комунальні підприємства у населених пунктах області.

Як спинити вал непотребу

На сьогодні в області взято на облік 130 звалищ та полігонів і ще понад 900 діють, так би мовити, поза законом. Стихійні звалища найбільше заполонили райони, в які найчастіше приїжджають туристи, — Ужгородський, Свалявський і Рахівський. Туристи не прибирають за собою місця відпочинку. Роз’яснювальна робота, скаржаться комунальники і лісівники, не допомагає, а штрафи надто мізерні. Штрафні санкції впливали б, якби вони застосовувалися. Працівники відомств не спромоглися назвати суму, на яку оштрафували гостей краю.

Не узаконених смітників стає дедалі більше не тільки «завдяки» туристам, а й  тому, що законодавство забороняє створювати полігони в гірській місцевості, особливо на заповідних територіях. А куди дівати відходи?

Не допустити тотального засмічення можна, налагодивши переробку відходів, але спроби досягти домовленості з інвесторами сходили нанівець через спротив громад, на території яких планувалася сміттєпереробка. Щоб рятувати населені пункти від засмічення, єдиним виходом усі ці роки було вивезення відходів на звалища. На цю роботу в області  надавалися чималі суми: в 2015-му — 2,8 мільйона гривень (2,2  — з державного і 0,6 — з місцевих бюджетів). Не менше коштів передбачено й нині, але всім зрозуміло, що вивезенням проблему не  розв’язати.

Без введення в дію потужностей з переробки наростаючий вал відходів спинити неможливо. І першим населеним пунктом, де це зрозуміли, стало село Яноші в Берегівському районі. За кошти Європейського Союзу на умовах співфінансування з 2012-го там будують сміттєпереробний завод потужністю 20 тисяч тонн на рік. Вже завершено першу чергу, в яку вкладено 10 мільйонів  гривень,  починають  зведення другої. Загальна сума капіталовкладень у підсумку сягне майже 100 мільйонів гривень.

У Тячівському районі з населенням понад 170 тисяч таке ж підприємство зводять фіни. «Маючи річний оборот 10 мільйонів євро, вони реалізують свій перший проект в Україні, — розповідав Тячівський міський голова Іван Ковач. — Якщо його втілення в життя буде вдалим, то такі підприємства зводитимуть і в інших регіонах нашої країни».

На майбутньому підприємстві зі сміття отримуватимуть теплову енергію. Землю під будівництво виділили на околиці Тячева, на території діючого звалища. Дослідження грунтів, виготовлення біологічного паспорта вже розпочаті, а в першому кварталі 2018-го завод запрацює на повну потужність.

Китайці беруться до справи

Інша знакова подія   відбулася  зовсім нещодавно. Голова Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль на зустрічі з представниками компанії з Китаю Western China Power Industrial Co досягнув домовленості про спорудження заводу, який зможе щодня переробляти 400 тонн побутових відходів і  виробляти електроенергію. Шкоди навколишньому середовищу, обіцяють інвестори, не буде жодної. «Обласна влада виконає всі необхідні умови, які виставив інвестор, — сказав Геннадій Москаль. — Зараз підшуковуємо земельну ділянку, яка б повністю відповідала його вимогам. Потрібно не менш ніж 35 гектарів».

Через 30 років експлуатації китайська фірма готова передати завод місцевій владі. Привабливість китайського проекту в тому, що за цей час всі тверді побутові відходи будуть вивезені, а очищені території знову служитимуть людям. Чому іноземців зацікавило Закарпаття? По-перше, назбиралася велика кількість відходів, їх зручно доставляти до місця переробки, стан доріг прийнятний. Півсотні комунальних і приватних підприємств із вивозу сміття стабільно постачатимуть «сировину». Залишається забезпечити їх сортування.

Рішення фінів, китайців кинути якір на Закарпатті продиктоване ще тим, що немає корупційної складової у взаємовідносинах інвесторів і місцевої влади. Про це вони заявляли відкрито. «Китайці пропонували інвестпроект усім регіонам заходу України, — коментував Геннадій Москаль зустріч із гостями з Піднебесної, — але зупинили свій вибір на нас, оскільки від них не просили грошей за безперешкодне ведення бізнесу». Фіни теж намагалися втілити свій проект у 94 містах України, однак отримали сприяння тільки у Тячеві через брак непрозорих схем.

Чи буде вдалим продовження війни зі сміттям, залежатиме від наполегливості інвесторів, але не менше й від сприяння господарів.

КОМПЕТЕНТНО

Едуард МАЛЯР,
директор департаменту житлово-комунального господарства,

будівництва та інфраструктури Закарпатської ОДА:

— У всіх районах створено робочі комісії для проведення інвентаризації звалищ і полігонів. Ці робочі органи проінспектували 130 місць зберігання відходів. Встановлено, що більше половини з них вичерпали свої потужності, не відповідають санітарним і природоохоронним нормам. На них порушується технологія захоронення, не проводиться рекультивація. Технічні паспорти оформлені менш ніж на половину з усіх звалищ.

Дуже часто для звалищ не виготовлені акти на землю, немає рішень сесій місцевих органів влади. Відсутні водовідведення, канави для збирання поверхневих та ∂рунтових вод, ці об’єкти не обгороджені та не обваловані по периметру. Попри ці недоліки, громади поступово позбавляються захаращеності територій сміттям. Ми бачимо пріоритет не у вивезенні та консервуванні твердих побутових відходів. Пряму економічну вигоду несе їх переробка, яка відкриває перспективи очищення землі від непотребу.


Василь Бедзір, УК