ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Унікальність цьогорічного Першовересня у школах закарпатського Берегова та району (ФОТО)

    28 березня 2024 четвер
    100 переглядів
    Берегово. Першовересень...

    Овації красуні-четвертокласниці Анні Якимець, директор гімназії Володимир Кенийз у вишиванці та із біціґлями, а школа номер п‘ять з іменем Тараса Шевченка.

    1.

    Не тільки лунко калатав-теленькав дзвоник у берегівських навчальних закладах, але й приніс цього року чимало свіжих новацій, оригінальних, яскравих, особливих сюжетів, перебігів подій, свіжих тем, змістовних задумів й ідей. Як у освітній сфері міста, так і в районі. На цьому освітньому поприщі Едіта Бабяк перейняла справи від Мар‘яни Пилипенко (з часу функціонування у 2000 році цієї державної установи вона була третьою після нинішніх профспілкового керманича Марії Бубняк і згодом секретаря міськради Людмили Токар). По завершенні довготривалої «перепалки» із владою з педагогічного «поля» зійшов Василь Лендєл – його змінила знайома «незнайомка» Дьенді Шімон. Слід сказати, що обидві «новобранки» є випускницями Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка. Спільним для них є ще й те, що донедавна працювали заступниками у освітній сфері Берегівщини та Виноградівщини. Треба сподіватися, що такі призначення – це ніщо не інше, як випадковий збіг обставин. А те що ці пертурбації підуть на користь справі у регіональній педагогіці – можна не сумніватися.

    2.

    Якщо освітянську тему деталізувати далі, то, зокрема, ЗОШ № 5 І-ІІІ ст. із поглибленим вивченням англійської мови шляхом знань у світ широкий «пішла» з іменем Тараса Шевченка (є таке рішення сесії міськради). Слід сказати, що це солідно, відповідально, престижно як для вчительського колективу, так і для учнівського загалу. Зауважимо, що на Закарпатті лише два навчальні заклади носять ім‘я Кобзаря, а ми – треті (після Ужгорода та Мукачева). Дебютувала школа у цьому статусі на чолі з директором Олександром Фатулою, який змінив Андрею Дзерін (остання торік «сіла» у директорське крісло після Людмили Пилип, яка тут урядувала майже чверть століття, тож побити її рекорд майбутнім керманичам буде досить важко). З цього приводу зауважимо, що покійний керівник п’ятої одинадцятирічки Павло Потокій у цих стінах був перший шкільний начальник (навчальний заклад було утворено на початку 70-их років минулого століття). Його педагогіку, філософію, виважене слово, толерантність, творчі потуги, думки тямлять усі, кого він учив, з ким він дружив, ще й донині.

    3.

    Відбулися раптові кадрові зміни у одинадцятирічці номер 10, якою донедавна керував 50-річний Петро Вереш, міський депутат і голова бюджетної комісії. Кажуть, аналогічний заклад він очолив нібито у місті Кішварда, що в сусідній Угорщині. Досвід роботи у сфері освіти має – тож можна на користь сусідньої держави попрацювати. У загальноосвітній одинадцятирічці, де він дотепер директорував, не стало російського класу, і нині навчання тут тільки двохмовне – угорською та українською. Щоправда, учнів також поменшало – порівняно з 2006 роком майже наполовину. Хоча така тенденція не тільки тут, але по всьому місту та й у районі загалом (та навіть по всій державі). Зокрема, бідкається з цього приводу Іван Байов із В. Бейгані, де нині у дев‘ятирічці всього близько 80 школярів. Його біль можна зрозуміти, адже були часи, коли юнаків і дівчат за партами сиділо удвічі більше. А в окремі роки школярів було навіть 200. Аналогічна ситуація у Квасові, В. Реметах, Кідьовші, Дийді тощо. Тенденція до зменшення населення – наяву повсюдно!

    4.

    З цього приводу слід сказати, що районі заяви на звільнення написали 5 директорів навчальних закладів із 43. Натомість до школи пішли понад 5530 учнів, з-серед них близько 600 у перший клас. Доречно наголосити, що весною зі школи у велике життя з атестатами про середню освіту подалися 320 випускників. Районне освітянське управління щойно очолила 45-літня Дьенді Шімон, уродженка Великої Паладі Виноградівського району. З Берегівщиною її ріднить те, що працювала у школі села Четфалва. Що й казати, важку ношу взяла на свої плечі – район у ЗНО з низки об’єктивних причин «закриває» останні позицію на всеукраїнському рівні. Словом, педагогам прикордонної Берегівщини є над чим працювати. Ще кілька епізодів із життя районної освіти. Як тут не розказати, що учениця 7 класу Берегівської угорської гімназії ім. Габора Бетлена талановита Ребека Копас у 4 етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з угорської мови та літератури зайняла 1 місце та з рук губернатора Геннадія Москаля на розширеній колегії департаменту освіти й науки ОДА отримала грамоту й грошову премію у розмірі 4 тисячі гривень (учителька Єва Сабов за ці успіхи відзначена 8 тисячками призових). Десятикласниця ліцею з гуманітарним і природничим профілем с. Великі Береги Патрісія Варга у цьому ж творчому змаганні посіла 2 місце (премія школярки склала 3 тис. грн., а її наставника Андрій Ковача – 6 тисячок).

    5.

    Яскравим та із низкою новацій вийшло першовересневе свято у Берегівській міській ЗОШ № 1. Тут за парти сіло понад 720 учнів, 65 із них – шостачки, тобто першокласники. Загальношкільна лінійка проходила під акомпанемент і одночасну презентацію нової музичної апаратури, яку рідному навчальному закладу подарував колишній її випускник Сергій Герц. Схоже, добре зумів розкрутити власний бізнес і вирішив допомогти рідній школі. Це – гарний жест колишнього випускника. Відтак директор Оксана Матолич на всю школу (саме так дозволяє озвучувати надсучасне обладнання) повідомила радісну та незвичну вість – четвертокласниця Анна Якимець щойно повернулася з Києва з «королівською» відзнакою. Зі столиці дівчинка привезла корону «Міні-міс України-2016», зайнявши перше місце у однойменному всеукраїнському конкурсі з-серед 32 учасниць й одночасно здобувши титул «Міні-міс глядацьких симпатій». В усій своїй красі та унікальній сукні, яку пошила землячка-берегівчанка, юна красуня у День знань позувала перед школярами – їй аплодували, її вітали брат, Микола та сестра Юля, до речі, вихованці цієї ж школи, у тому числі. Разом із маленьким братиком Юрчиком – гарна сімеєчка. Молодці!

    6.

    А ось члени драмгуртка прямісінько на подвір‘ї, до того ж на очах усього шкільного товариства, інсценували уривок із казки «Котигорошко», умовно вказавши місце, де розпочнеться спорудження футбольного майданчика зі штучним полем. Отже, це теж гарна новина, тож не виключено, що вже наприкінці навчального року тут буде спортивний плацик із синтетичним покровом. Наголосимо: роботи вже у розпалі, тож радість шкільних футболістів чекає неабияка. І це при тому, що вони з року в рік найкращі в цьому плані з-серед своїх ровесників Берегова. Звісно, всіх шкільних новацій, які презентували на лінійці, не переказати, але Перший вересень, який у всіх асоціюється з Днем знань, першокласникам (і не тільки) запам’ятається на ціле життя. Уже не кажучи про перший урок, на якому вчителі традиційно розповіли про поступ української незалежності за 25 років. Можна не сумніватися, що таланту вчителів було дано розвій.

    7.

    Та чи не найбільше фантазії, творчої думки проявили у Берегівській гімназії. Навчальний рік тут починається під столітніми платанами, які, на жаль вирубують і стає їх усе менше та менше. Саме під цими деревами свого часу починали навчання старі гімназисти: покійні Юлій Керені, Василь Шепа, Гаврило Вереш, ще живий, слава Богу, Юрій Чанаді, багаторічний редактор райгазети «Червоний прапор» (нині «Вісник Берегівщини»). І хоча йому пішов 86-й рік, але він бадьорий та жвавий, повсякчас готовий на підйом, ладен згадати ті старо-молодії гімназійні літа. А відроджена свого часу енергією, завзяттям і снагою великодушних освітян Михайла Кенийза, Миколи Гриця (обидва вже попрощалися з нами навіки), також нинішнього ветерана педагогічної ниви Ксенії Маргітич гімназія живе, діє та працює. Очолює її життєлюб, істинний педагог і патріот Володимир Кенийз-молодший. Коли пані Ксенія пішла на заслужений відпочинок, постало питання про директора цього навчального закладу. Пригадується, хтось сказав: двох думок бути не може – тільки він, бо доти працював «у замах» і знає, що і як робити й творити з учнівсько-викладацьким колективом.

    8.

    На перший дзвоник він прийшов не у класичному, як завше, костюмі, а у гарній сорочці-вишиванці. Але цей жест-поступок аніскільки не подивував колег, батьків і учнів, адже директор гімназійного закладу завжди був демократичний як у поглядах, так і в поведінці. Його уроки історії – це сукупність знань із різних сфер життя, практичні поєднання фактів сучасності та минувшини, що в кінцевому підсумку дає учням неабиякі результати. Майже всі, хто слухає його лекції, стають по закінченні навчального закладу у студентський стрій академій, інститутів, університетів, коледжів. Отже, багаж знань мають вагомий. Однак вихід на першовереснево-гімназійну авансцену у вишиванці – ще не все з його директорського вчинку цього святкового дня. Крім того, що це є пропагандою національної культури та всенародного надбання кожного українця, відбулася також агітація за здоровий спосіб життя. Щоправда, дещо в інший спосіб, адже пан Володимир один із перших у День знань до навчального закладу приїхав на зручному …велосипеді. Задовго до восьмої ранку вже стояв на сходах цього історичного корпусу, прикріпивши ровер на ланцюжок до міцної огорожі, адже бажаючі покататися на директорських «двох колесах» неодмінно знайшлися б.

    9.

    Без перебільшення, своїм поступком із вишиванкою та велосипедом директор гімназії фурор, як і славу, не зробив, але подивував багатьох – колег, учнів, батьків, друзів, приятелів тощо. Щоправда, у доброму розумінні цього слова. Бо усім відомо, що на роботу чи у справах їздить вітчизняною «Таврією», тож поява на біциґлях – це не їхня реклама чи така собі доросла гра, це звичайна популяризація здорового способу життя. Приблизно такими ось міркуваннями поділився директор із автором цієї статті, додавши, як того дня за кільканадцять хвилин до лінійки, так і перед тим, адже у місто з дому також частенько крутив педалі велосипеда. А потім зробив екскурс у минуле цього класичного гімназійного закладу, де вагомий слід залишив його авторитетний батько, якому кілька тижнів тому виповнилося б 90 літ. Щоправда, помер якось неждано, бо ніхто навіть не чекав такого трагічного кінця. Це була вельми авторитетна та мудра людина, шляхетна й благородна, добра та із відкритою душею, яка ніколи не йшла на зговір з власною совістю. Багато можна писати про цю людину, але одну чи дві риси його характеру не обійти – він зажди був привітний і щедрий на добрі поради.

    10.

    А ще Михайло Андрійович ніколи не діяв потайно, а тільки вільнодумно. Не терпів підлабузників, навіть серед учнів. Добре знаючи історію, новатор педагогіки, поборник суверенної держави нерідко вголос розмірковував, що гімназія не повинна бути безіменною. Тим паче, що переродилася в угорськомовному місті у важливий для країни час. Далі. У її стінах освіту здобували та знання заробляли вельми солідні постаті минулої епохи-пори. Цій темі навіть присвятив маленьку брошуру, яку, і це шкода, видали мізерним накладом. Тож нині її не знайти удень із вогнем. Отже, ще тоді в нього жевріла думка, що гімназія у духовному плані значно вище піднялася б на освітній мапі краю, якби носила ім‘я відомого її сина Федора Потушняка. Не зайве буде нагадати, що М. Кенийз, а також поет-перекладач Іван Петровцій, свого часу багато зробили, аби на фасаді гімназії з‘явився настінний знак-барельєф відомому краєзнавцю-історику, вченому-філологу, вихідцю з Іршавщини, письменнику Потушняку. Урочистості з цієї нагоди наприкінці 80-х були велелюдні. Однак питання стосовно присвоєння гімназії імені цього земляка на суд громади не виносили. Тож нині резонно оживає теза, а чому б безіменній гімназії не присвоїти його величне ім‘я? Тим паче, що колишній її славетний учень – постать на закарпатських теренах якщо не велетенська, то все ж неабияка. Залишивши по собі важливу творчу спадщину, він серед народу відомий як великий ерудит, людина енциклопедичних знань, співець отчого краю у своїх безсмертних творах тощо.

    11.

    У місті колись була школа під номером 1 з іменем Щорса, однак якось непомітно ця назва зникла. Якщо б не пропала тоді, то зараз її точно б декомунізували. Але є низка шкіл, які носять імена відомих угорців. Одинадцятирічка № 4 (директор Юліанна Мицик) названа на честь Лайоша Кошута, а ЗОШ № 3 (тут урядує Магдалина Баков) гордо йменується ім. Ілони Зріні. Є ще дев‘ятирічка номер шість ім. Гізели Дравої, учительки, яка про освітянські проблеми в національних школах написала листа самому Сталіну. Добре, що в українській державі угорці пам‘ятають своїх знаменитостей і сподвижників свободи й демократії. А ми, як не прикро це констатувати, мусимо самі собі нагадувати: пора зробити те, що мертві мріяли здійснити ще десятиліття тому. Громаді це під силу, а влада, слід сподіватися, таку ідею зустріне з розпростертими руками. Однак знову постане питання: а кому за це братися? Вважайте, що ЗМІ цією публікацією уже кинули клич серед громадськості. Отже, нехай гімназія носить ім‘я Ф. Потушняка!
    Михайло ПАПІШ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору