Красне слово про Марію Чендей...

Осіння, вогка, холодна, закарпатська, українська земля прийняла у свої обійми покійну Марію Чендей - дружину письменника Івана Чендея. Тепер вони разом: батько, мати і два сини - Мирослав і Михайло. Тепер вони ясніше, ніж ми, бачать минуле, теперішнє і майбутнє своєї України, яку так безмежно любили.

Оглядаючись на усе пережите й передумане, наважуся сказати: не будь Марійки Пекар - не було би і класика української літератури Івана Чендея. Не було б не тому, що у деяких жіночих образах його творів чітко проглядаються окремі характерні риси його Марійки, а тому, що Вона була невід'ємною супутницею його житейськоі дороги.
Історію родини Івана Чендея, яку він планував повідати у задуманому ним романі "Колиска", сторонньому викласти неможливо. Проте на кількох моментах, свідком-учасником яких був, хочу зупинитися, про них розповісти. Марійка Чендей була найближче до свого чоловіка у найкритичніші моменти його життя. Вона була поряд, коли його не кроки, а сантиметри відділяли від ґрат за участь у переправі закордон рукопису твору Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Вона врятувала його від кроку, який шукав для себе й Іван Франко у завершальному вірші збірки "Зів'яле листя". Мої аргументи, що таке історія ніколи не виправдає, навряд чи щось значили для Івана Чендея. А от молитва й умовляння Марійки не робити такого безоглядного вчинку все-таки переважили.
Вона була тією людиною, яка завжди підтримувала, розуміла, ніколи не докоряла: ні в роки опали і нестатків, ні тоді, коли на неї, слабку жінку, лягли обов'язки матеріально утримувати родину. Завжди радо вітала усіх, хто бував у їхній гостинній хаті, по-материнськи піклувалася про багатьох. І насамкінець, Марійка практично не відходила від Івана Чендея, коли він був прикутий до ліжка упродовж майже трьох останніх років його життя, як, власне і уся їхня спільна дорога була пройдена ними пліч-о-пліч, усе пережите достойно і прийняте гідно.
Схиляю свою голову перед цією мужньою, мудрою жінкою. Нехай наша украінська земля, яку вона так безмежно любила, буде ій легким пером.
Іван МЕШКО