Словацьке відрядження: штрихи до портрета українського дипломата

Нещодавно згідно Указу глави держави 52-річний Юрій Юрійович Мушка, який є уродженцем закарпатського Берегова, у ранзі Надзвичайного та Повноважного посла України очолив амбасаду в столиці сусідньої Словаччини Братиславі, що стало четвертим призначенням у третій за рахунком країні в його дипломатичній кар'єрі

– Третє ходіння у посли – не зовсім точне формулювання, бо це як рахувати, – дякує на моє привітання з цього приводу його рідний брат Василь, який працює лікарем у спеціалізованій школі-інтернаті, та починає розмірковувати: "Якщо взяти до відома два угорські призначення (у 2003 та 2010 р.р.), а між ними південно-корейське (2006-2008 р.р.) у Сеулі, то листопадовий Указ Петра Порошенка є четвертим президентським актом у дипломатичному життєписі брата Юрія" – див. світлину.
Не заперечую – хай буде так. А відтак удвох прямуємо до найближчої кав'ярні та замовляємо по чашечці міцненької-гаряченької кави. Мимоволі 61-річний Василь скаргується на нестерпний біль у плечі та неквапом оповідає, що перепробував чимало ліків, мазі, масажі в тому числі, але клята недуга його не залишає. Та, попри все, позитивно оцінюємо приємну для берегівських Мушків подію, якій, звісно, найперше радіє мати Марія Михайлівна, у минулому учителька української мови та літератури. Нині педагог-ветеран із дипломом славнозвісного Ніжинського педінституту має 83 роки, але ще активно цікавиться суспільно-політичними процесами як місцевого, так усеукраїнського та світового масштабів. Автор цих рядків утішений, що, не зважаючи на вік, берегівчанка так багато читає...
– Мама й насправді багато знає, бо слухає радіо, дивиться телевізор, – каже пан Василь. – Не здивуєш її жодною новиною – ані з європейської Угорщини, ані з азійської Південної Кореї, де також свого часу у сімдесят побувала й де зараз главі тамтешньої держави із-за корупції висловлюють недовіру. Між іншим, коли з телевізійних новин довідалася, що Указом Петра Порошенка брата призначено Надзвичайним і Повноважним послом України в сусідній Словаччині, вона лишень радісно мовила: "Я думала, що Юра есемескою зі мною пожартував, а це, виявляється, й насправді таки правда".
– Про призначення брата Послом у сусідній країні у родині Мушки знали завчасно? – цікавлюся від пана Василя. На запитання відповів, що того ж дня, як і решта людей, коли новину повідомили у ефірі, але на дві-три години раніше – десь опівдні. – Юра не є говіркий, якщо й знав – то до останнього мовчав.
Отже, Ю. Ю. Мушка, 1964 р. н., не зважаючи на владу Порошенка, не випав із обойми нинішнього президента, з яким між іншим, учився на факультеті (згодом Інституті) міжнародних відносин і права Київського ще тоді державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Як і за попередніх керівників країни, йому на цей раз також доручено відповідальну ділянку роботи – бути "очима та вухами" глави держави у 5-мільйонній європейській Словаччині, де президентську посаду займає Андрій Кіска (хоча її населення удесятеро менше, аніж у демократичній Кореї, однак вона – наша сусідка). Як відомо, донедавна у столиці країни, що має з нами майже 100 км. кордон, це серйозне "крісло" посідав теж уродженець Закарпаття, колишній губернатор нашого краю Олег Оладарович Гаваші. Його звільнено через контрабанду сигарет чоловіком 1-го секретаря Посольства Сергієм Ліщишним (про те, як через КП "Лужанка" у ЄС він незаконно вивозив 5.5 тис. блоків цигарок, ЗМІ широко писали у травні 2016 р.). Аби інформація була повною, слід сказати, що О. Гаваші словацьке посольство очолював майже 6 років – із 2010, коли президентські перегони виграв В. Янукович (саме він його туди й делегував).
Стосовно Ю. Ю. Мушки, то у засобах масової інформації сказано та написано про нього небагато. Ще мізерніше даних про його берегівське минуле – юнацькі та парубоцькі роки, про те, з ким учився у школі й із ким товаришував тощо. Десятий клас п'ятої десятирічки він закінчив у 1981 році (тут потоваришував зі Зденеком Потокієм, сином тодішнього директора цього навчального закладу), хоча до восьмого ходив у загальноосвітню школу № 1 (вона тоді носила ім'я М. Щорса). Першій учительці нинішнього дипломата-посла Ларисі Сергіївні Луньовій, яка родом із Київщини, пережила голод, війну, була полонянкою-остарбайтером у Австрії, на роботу в Берегово приїхала у 1946 р. та нині живе на одній із затишних вуличок нашого містечка, 94 роки. Отже, Юрій Мушка, який першокласником став 1971-го, студквиток цього престижного вишу у Києві, куди простому смертному потрапити було нереально, отримав із другого заходу – у 1983 р.
Але, і це на замітку сьогоднішнім випускникам, не байдикував, а протягом року працював намотувальником електродвигунів у районному споживчому товаристві (у цій структурі посаду головного бухгалтера займав його батько Юрій Васильович). Певним свідченням того, що з першого разу студентом не став, є те, що вступав сам, без блату. Отже, впливового кума, свата, брата чи волохату руку сім'я Мушки не мала – інакше поріг цього вишу він переступив би одразу ж після школи. Про навчання на престижному факультеті міжнародних відносин, до того ж у Київському університеті, він мріяв десь із 8-го класу, через це і перейшов у 5-ту школу з поглибленим вивченням англійської мови. Тож нині український дипломат вільно володіє п'ятьма мовами: українською, російською, угорською, англійською тощо.
В університеті вчився в той самий час, коли й Петро Порошенко, Михайло Саакашвілі тощо. Схоже, дружба з цими знаковими особистостями має давнішні корені. Приміром, на рік молодший від Ю. Мушки нинішній глава держави (обоє народилися у вересні, але з різницею в один рік) уже на той час Інститут міжнародних відносини та права закінчив у 1989 р., а пан Юрій – у 1991 р. Справа в тому, що він рік пропустив і ще два (уже під час навчання) служив у Збройних силах тодішньої Радянської армії – у Бродах на Львівщині. У тому, що дороги їхні пересікалися, та ще й не один раз, – можна не сумніватися. А загалом у дипломатії наш земляк цілих двадцять п'ять років. Починав із емзеесівського аташе, потім було угорське посольство. До трудової книжки записано такі посади, як 3-й, 2-й секретар посольства України в Угорщині, потім повернувся до Києва та був радником, відтак очолював відділ та із 1998 по2000 р.р. працював начальником одного з провідних управлінь МЗС.
Відтак службовий життєпис дипломата поповнився іншими даними: три роки займав посаду радника-посланника у посольстві України в Будапешті. Згодом його призначили Послом у цій країні – він, як відомо, змінив нашого земляка, генерала і екс-міністра МНС, мукачівця (із Залужжя) Василя Дурдинця (нині йому йде 80-й рік). Пробувши на цій посаді 3 роки, його відряджають аж у Південну Корею, куди летіти (з пересадками) майже цілу добу. Опісля вихідця з Берегова повертають із Сеула і знову призначають керівником українського посольства в сусідній Угорщині (на цей раз тут працював аж чотири роки – із 2010 до 2014 р.). Згодом було чергове повернення до Києва, де розпоряджався чималеньким управлінням, яке курувало аж 18 країн Центральної та Східної Європи, одруження сина Владислава (1991 р. н., випускника Московського інституту міжнародних відносин) на чарівній Анастасії. Зараз вони живуть і працюють у Римі, де Влад – аташе посольства України в Італії.
Ось така біографія зі злетами (на щастя, без особливих падінь) нашого земляка-дипломата. На Закарпаття, у Берегове в тому числі, він приїжджає досить часто, як тільки випадає така нагода. Якщо, приміром, їде автомашиною на Київ, то по дорозі також відвідує рідню. Спершу навіщає матір, як і кожен син, цікавиться здоров'ям неньки, розповідає їй про себе, про успіхи-здобутки дружини Ольги, яка за фахом архітектор (а за покликанням – художник), зізнається, що якнайшвидше хотіли б із нею вже онуків тощо. Щоправда, кар'єра – справа також не другорядна. Не зайвим буде сказати, що у дні призначення сина Послом Марія Михайлівна цілими годинами говорила по телефону, бо дзвонили і поздоровляли із такою важливою подією в його житті. Звісно, найперше колегині, подруги, парафіянки, з якими ходить до греко-католицької церкви. Із Розалією Цитряк може хоч до півночі спілкуватися – обоє мають вчительський фах, масу спільних знайомих, бо колись разом працювали, а нині розуміються на півслові. Безумовно, від щирих привітань материнському серцю приємно та втішно. Вона залюбки у трубку розказує про найважливіші життєві етапи свого сина: дитинство, школярство, робочі та армійські будні, студентську епоху, роботу в посольствах, весілля у 1989 р., онукове тому числі, бо на ньому, як бабуся, навіть затанцювала. Цей епізод згадує охоче, бо молодятам висловила щиросердні побажання.
Добре слово за новопризначеного главу української амбасади у словацькій Братиславі Ю. Мушку мовили і його колеги, зокрема, т. в. о. прем'єра у 1997 р., колишній перший віце-спікер України, високоранговий дипломат Василь Дурдинець, великобактянець Олександр Сабелко, який був першим секретарем посольства в Будапешті, приятелі, зокрема, екс-двічі народний депутат ВРУ, колишній мер Берегова Іштван Гайдош, екс-голова РДА та райради Андрій Бігарі, політик, державний діяч, колишній голова облради, відтак співробітник консульства в Ніредьгазі Іван Іванчо та інші. Гадаю, про високий професіоналізм, діловитість, серйозність, сумлінність можуть розказати міністр МЗС Петро Клімкін, якого пан Юрій супроводжував по Закарпаттю цьогорічного травня та із яким нанесли незапланований візит виноробу Івану Урсті в Бене, вже не кажу про угорського посла Любов Непоп, яка роками поспіль із закарпатцем працювала як у Будапешті, так і в Києві. Разом із ним нести вахту на дипломатичній службі – це одна насолода.
Сказане – не якась там похвала, компліменти, це заслужені слова ділових і солідних осіб стосовно героя нашої розповіді. А що вже казати про пересічних берегівчан, які вважають за честь мати свого земляка на такій високій посаді. Переконаний: ним пишаються у рідній школі, перевесники, ще живі нині вчителі, близькі, рідні, сусіди, знайомі, йому довіряють як Президент, так і колеги-дипломати, зрештою, увесь МЗС.
Що ж, нехай на цій братиславській командировці не зупиняється дипломатична хода нашого відомого земляка. Віриться, що третє (нехай навіть четверте) ходіння у посли – не останнє у його кар'єрі...
Михайло ПАПІШ