В Ужгороді апробовано технологію вкидань російських петицій

В Україні активно розпочав використовуватися новий, до сих пір невідомий громаді, термін «петиція» (лат. Petitiо – колективне прохання, що письмово подається в органи державної влади або органів місцевого самоврядування).

Механізм народовладдя у цілому чудовий. Та його недосконалість в Україні і фактичне ведення війни з Росією вказує на вміле використання даного інструменту проти самих нас. Журналісти з багатьох видань наголошують про створення російською пропагандистською машиною Путіна нової технології «вкидань» у ЗМІ України, саме використовуючи т.зв. «петиції».

Лихо не оминуло й закарпатців. Або для чого вимагати пріоритетного статусу мові, що вільно використовується в місті.

В Ужгороді петиція щодо підтримки російської мови була зареєстрована минулоріч у вересні та набрала необхідну кількість підписантів. Відтак міському голові прийшлось давати на неї гідну відповідь, що в Ужгороді російська мова не утискається і успішно розвивається.

Загалом петиція звучала як Про підтримку законопроекту «Про забезпечення державної підтримки заходів з розвитку та популяризації української мови та мов нацменшин в Україні». У самому тексті петиції йдеться про необхідність підтримки мов нацменшин, однак акцент таки робився на російську мову.

“Закарпаття історично населено безліччю етнічних груп. Народності нашого регіону сформували сучасний мультикультурний образ Закарпаття. На жаль, на сьогоднішній день влада України не стурбована проблемою збереження національного лінгвістичного розмаїття в нашому регіоні. Мови етнічних груп представляються керівництву країни не культурним надбанням, а лише пережитком, що заважає діловодству. Ми, як ініціативна група громадських активістів Закарпаття, звертаємося до регіонального і центрального керівництва із закликом змінити дану ситуацію.
Більшість розвинених держав проводить цілеспрямовану політику по збереженню і розвитку лінгвістичної ідентичності етнічних груп, розглядаючи її як одну з основ національної культури і запоруку її розвитку. Цим цілям покликана служити Європейська хартія регіональних мов, положення якої, на жаль, до сих пір не ратифіковано Україною. Найбільш гострим елементом мовної політики офіційної влади є стан справ з російською мовою. Все активніше робляться спроби знизити значення російської мови в культурному просторі України. При цьому не враховуються явні негативні наслідки таких кроків, починаючи з росту штучної напруженості в суспільстві, і закінчуючи ризиком залишитися за бортом величезної російськомовної культурної спадщини. Ми, жителі Закарпаття, заявляємо про нашу підтримку законопроекту «Про забезпечення державної підтримки заходів з розвитку та популяризації української мови та мов нацменшин в Україні», який був представлений нещодавно в стінах Верховної Ради України. Цей законопроект наділить російську мову особливим регіональним статусом, забезпечить захист прав російськомовних в нашій країні. Звертаємося до нашого регіонального керівництва і Президента із закликом сприяти прийняттю даного законопроекту”, – йшлось в петиції.

Якщо текст ще починається з того, що потрібно більше уваги наділяти мовам нацменшин, то закінчується вже вимогою наділення виключно російської мови особливим регіональним статусом.

Свідченням провокативності «ужгородської» петиції про мови може вказувати те, що цю вимогу вмить підхопили російські пропагандистські ЗМІ, а також ряд проросійський Інтернет видань України, серед яких все ті ж Весті.ua”, “Голос.ua”, “Подробности.ua”, що відомі закарпатцям видуванням фейкових матеріалів про «вимоги угорцями Закарпаття автономії».

Цікавим було те, що зареєстрував її не ужгородець Євген Гербін, а список підписантів здебільшого містив не притаманні Ужгороду російські прізвища. Не виключено, що саме російські політтехнологи були ініціаторами такої петиції. Втім як бачимо петиція була тільки приводом, щоб в чергове видати багатонаціональне Закарпаття російським, оскільки після стрімкої «штучної» накрутки 251 підписанта, необхідного для розгляду петиції, за пів року жоден ужгородець так і не підписався під цією нісенітницею.

Та яким чином, не мешканці міста могли штучно накручувати голосування під зверненнями до органів влади з питань життєдіяльності міста. Як заявляли в мерії Ужгорода, петиції могли підписувати ті, хто зареєстрований на сайті Ужгородської міськради і в формулярі не було обмеження на місце проживання. Втім, у розділі реєстрації під голосуванням за місцеві петиції вже є згадування й про місце проживання і телефонні дані підписантів. Однак різноманітність наявних у вільному обігу в Інтернеті баз громадян, дозволяє більш-менш продвинутому «юзеру» зібрати необхідні дані щоб видати себе за місцевого мешканця, а перевіряти справжність внесених даних ніхто не буде.

Тиражування місцевих петицій проросійськими структурами, окрім Ужгорода вже активно апробовано на території всієї нашої держави. Як приклад дослідження проведене виданням “Детектор Медіа”.

“Будь-що-будь відновити економічні відносини” України з Росією.

Технологія «вкидання необхідних петицій» впроваджують через цілу низку сайтів, зокрема й відомих закарпатцям своєю проросійською позицією “Таймер”, “Коментарі”, “112 Україна”, “Українські новини”, “Подробности.ua”, “Голос.ua”, “Кореспондент”, “АіФ в Україні “, Весті.ua”.

З кінця літа 2016 року в українських та російських ЗМІ була розміщена ціла серія заяв українських депутатів, які закликали відновлювати економічні взаємини з Росією”, – йдеться в матеріалі.

Серед тих, хто виступав з такими закликами, – народний депутат від “Оппоблока” Микола Скорик, позафракційні депутати Євген Мураєв і Яків Безбах, представник парламентської групи “Відродження” Антон Кіссе, депутат від БПП Олег Недава, депутат Одеської облради від “Оппоблока” Віктор Баранський.

У жовтні російський ресурс “Украина.Ru” опублікував інтерв’ю олігарха Дмитра Фірташа, в якому він наполягає на необхідності відновлення економічних зв’язків із РФ, інакше “Україну чекає колапс”.

“Новини з тими ж заголовками і текстом, як на сайті “Таймер”, регулярно публікувалися і в російських ЗМІ, в першу чергу – на сайті “Лента.ру”, де новини про заяви українських депутатів слово в слово повторюють українські новини, “ТАСС”, а також на сайтах “Російська газета”, “Взгляд.ру” та інших, аж до “Лайф.ру” і “Першого каналу”. Також увагу цим “петиціям” приділив особисто Віктор Медведчук, який в своєму ЖЖ докладно описав, скільки і яких підприємств “звернулися” до Порошенка”, – пише автор.

Крім заяв нардепів, у ЗМІ стали з’являтися заклики і петиції до президента Петра Порошенка від різних трудових колективів і компаній з вимогою “налагодити економічні зв’язки з Росією”.

Деякі оприлюднені “петиції” були опубліковані на фейкових сайтах підприємств, створених за кілька днів до розміщення на них інформації. Після набрання обороту петицій, ряд підприємств “петиції” яких були оприлюднені, повідомили, що нічого не підписували, і давали спростування, проте ці спростування “далі місцевої преси не пішли”.

“У грудні на сайтах облрад ряду областей з’явилися петиції, в яких вже жителі областей нібито також закликають терміново відновити відносини з РФ. Усі петиції швидко набрали потрібну кількість голосів і подолали бар’єр, необхідний для обговорення на засіданнях рад. Проте сайт “СтопФейк” зазначає, що петиції областей мають ознаки того, що створювалися не жителями цих регіонів, а результати голосування були сфальсифіковані”, – сказано в статті.

Факт голосування за місцеві петиції іноземними громадянами було виявлено під час розгляду петиції про перейменування колишнього міста Комсомольськ у Горішні Плавні. Коментуючи результати перевірки даних електронного голосування на сайті міськвиконкому мер Дмитро Биков зазначив «Хочу подякувати всім представникам світової спільноти, які переймаються тим, як буде називатися Комсомольськ, проте згідно з діючим законодавством брати участь у такому голосуванні можуть тільки мешканці нашого міста». За його словами при перевірці користувачів, які підтримали петицію, було визначено IP-адреси всіх підписантів звернення. З проголосувавших лише 64 були місцевими мешканцями, а ініціатором звернення виявився киянин. Серед підписантів серед мешканців низки країн зустрічаються й росіяни. «Це є спроба відвертого тиску на громаду міста і органи місцевого самоврядування», – зауважив він.

Як бачимо наболіле питання можливості використання ворогом «місцевих петицій» для ведення пропагандистських кампаній проти нашої держави є актуальним, а процесуальні деталі внесення та голосування за петиції потребує розробки більш надійного захисту від можливості зовнішнього втручання у питання як України так і нашого міста в цілому. Як приклад- необхідність технічно обмежити підписантів петицій за регіональною ознакою, реєстрацію підписантів петицій здійснювати в місцевих органах влади по пред’явленню документу що засвідчує особу, або в інший прийнятний спосіб, що не обмежуватиме права громадян.