Українська еліта — ...придуркувата!?

Які керманичі – така й держава. Які депутати - така й політика...

А щоб краще зрозуміти, куди рухається країна, важливо знати, хто нею керує. А керують ті, кого ми, українці, обираємо (чи просто даємо можливість «обратися» своєю аполітичною байдужістю).

Вже давно наша Верховна Рада стала схожою на величезний тераріум, чи то на циркову арену, де присутні і клоуни, і гімнасти, і тварини, і просто глядачі. Відсутність культури мовлення, ділового етикету, адекватної поведінки, бійки та сварки викликають навіть певні сумніви щодо їхнього відповідного психологічного та психічного стану здоров’я. Хоча за прикладами далеко ходити не треба. У відкритому доступі нині є медичні документи, котрі свідчать, що окремі відомі політики, а дехто й з керівників держави у дитинстві мали серйозні психіатричні діагнози. Чого лише вартує нардеп від «Опоблоку» Дмитро Добкін, який своєю неадекватною поведінкою після вживання «невідомих» речовин за колоною сесійної зали, обурив не лише громадськість, а й навіть своїх колег по Раді із аналогічними схильностями.

До речі, ще на початку 2000-х була запроваджена обов’язкова норма для вчителів, яка зобов’язує їх проходити психіатричний огляд раз на 5 років, адже вони працюють із дітьми. То чому ж такої норми досі не ввели для народних обранців, чиновників-високопосадовців, які несуть чи не найвищу відповідальність за державу, за добробут українського народу?

Про це наш кореспондент поспілкувався із експертами: соціологом, доктором філософських наук, професором кафедри соціології Університету «Києво-Могилянська Академія» Володимиром Паніотто; соціологом, спеціалістом у галузі політичної та електоральної соціології Іриною Бекешкіною; політологом, координатором проектів громадської організації «Дніпровський центр соціальних досліджень» Анною Колохіною.

Чому люди із різними психічними розладами йдуть у політику? Більше того - чому за них голосують?

Ірина Бекешкіна:

Чому йдуть? Бо нікому не заборонено йти в політику. Це треба у них питати. Чому за них голосують? Тому що люди у нас взагалі дуже часто керуються емоціями. Особливо, якщо є великий негатив до влади, то люди голосують за тих, хто найбільш емоційно виступає у відповідності до їхніх емоцій.

Володимир Паніотто:

Ми ж ніколи не говоримо про це. Те, що журналісти знають – це одне. А чи знають про те пересічні люди? В нас було дослідження про психічний стан населення України як частини міжнародного проекту. На жаль, там не було інших країн колишнього Радянського Союзу. За цими даними, населення України має гірше психічне здоров’я, ніж інші країни Європи. Люди, які мають психічні відхилення, можуть бути більш яскравими та активними і, можливо, це є такою рисою, яка допомагає. Але, мабуть, все залежить від конкретного діагнозу.

Анна Колохіна:

Справа в тому, що політики, які в нас зараз користуються попитом, вони екстраверти за своєю поведінкою. Це люди, які схильні до скандальної поведінки, до яскравого вираження емоцій. Тобто, справа в тому, що у нас люди роблять свій вибір не завдяки якимось раціональним критеріям. Вони не читають програм. Люди не схильні аналізувати певні слова політика, особливо у часовому вимірі. В принципі, у нас не так багато політиків, яких можна, скажімо, дослідити історично.

Люди у нас більше реагують на емоції. І якщо ці речі, які каже політик, співпадають з емоційним станом людини, або він обіцяє ті речі, які люди дуже хочуть отримати, вони схильні підтримувати цього політика власною електоральною поведінкою. Вони не просто кажуть, що нам подобається, вони ще ходять і ставлять відмітки під час голосування або за політичний проекти, або за певну персону.

Справа в тому, що у людини сьогодні одні емоції, завтра інші. От, наприклад, сьогодні політик роздратований чи розгублений і від нього можна почути радикальні вислови типу «всіх на гілляку». І людина каже: «так, всіх на гілляку!». Та згодом у нього в житті щось змінюється, наприклад. Здебільшого люди керуються своїм добробутом, роботою, гідною зарплатою. Радикальні настрої підтримуються прямо пропорційно до цих показників. Якщо у людини все нормально, то вона поводить себе більш помірковано.

Все, що відбувається у нашій українській політиці, все побудоване на емоціях, а не на раціо. Сьогодні ідея актуальна – всі її підтримують. Настрої змінилися – змінилися ці ідеї, і є люди, які взагалі керуються лише емоціями при прийнятті рішень.

Як показує практика, такий вибір не є правильним у довгостроковій перспективі. Коли ми говоримо про політиків, то бачимо перевагу популізму. Тому ці всі політичні проекти та персони виростають і зникають, як мильні бульбашки. І так від виборів до виборів.

Ну от, наприклад, дехто навіть з керівництва парламенту має діагноз із дитинства «дебілізм». Як з цим бути?

Володимир Паніотто:

Це, мабуть, питання більше до законодавства. Потрібно більш детально перевіряти людину, яка претендує на ту чи іншу посаду. Але, з іншої точки зору, чому їх обирають? Мені здається, що люди просто цього не знають (ред. про психічні відхилення).

Якщо суспільство обирає таких народних обранців, які потім керують державою, чи може це свідчити про те, що саме наше суспільство хворе?

Ірина Бекешкіна:

Безумовно. Це взагалі відсутність електоральної культури, тому що оцінювати треба реальність пропозицій, програм, але у нас, на жаль, люди голосують емоційно, за найбільш емоційних. Потім вони дуже швидко розчаровуються в них.

Володимир Паніотто:

Існує аморальність у нашому суспільстві. Хоча тут теж є питання, коли це виникло. Деякі соціологи, наприклад Головаха, доводить досить переконливо, що наше суспільство – це суспільство, де домінує аморальність. Але чи свідчить це про якісь психічні порушення? Була велика дискусія Головахи і Хмелька. Головаха пише про те, що аморальна більшість склалася на початку 90-х із створенням країни, а Хмелько каже, що вона створилася пізніше, просто не було досліджень. Власне, через перехід від одних норм до інших виникла так звана аномія – поняття, яке використовують соціологи, коли старі норми вже перестають працювати, а встановлення нових ще не відбулося. І тому люди починають відхилятися від загальноприйнятих моральних законів. Як показують дослідження, таких людей є переважна більшість.

Чи потрібно запровадити обов’язкову перевірку психічного стану майбутнім депутатам та очільникам різних державних посад?

Ірина Бекешкіна:

Ми чудово знаємо, що будь-яку довідку можна купити.

Володимир Паніотто:

Мені здається, що на будь-який відповідальний пост державний, все ж таки, має бути перевірка. Тут важливо мати баланс, щоб не було стигматизації людей, які мають якісь психічні відхилення. Бо насправді набагато більше людей мають психічні відхилення, ніж ми гадаємо. І наші дослідження це показують. Крім того, деякі психічні відхилення мають дуже мінливий характер. Вони в один момент можуть бути, а потім більшу частину часу їх немає і т.д. Але на відповідальні пости має бути така перевірка чи тестування.

Маргарита Косач