Олексій КІНДРАТ: Українська еліта має бути над політикою

Жити в Україні зараз дуже цікаво, але, як каже молодь, стрьомно. Політична боротьба набирає усе більших обертів, відновлюються окремі риси поліцейської держави, по телевізору бачимо, як її керівники критикують один одного вже відкритим текстом.

Звичайно, без людських пристрастей неможливо обійтися ніде. Коли вони проявляються у футболі чи у театрі - це цікаво, корисно, повчально, коли ж такі пристрасті заполонюють політику, а відтак і економіку, це йде тільки на шкоду. Тому в ім'я збереження цілісності і соборності України та частина народу, яка вважає себе культурно-освітньою, науковою, військовою елітою, на наш погляд, повинна бути над політикою, але відповідальною за процеси, які вибуваються у нашому перехідному суспільстві. Точніше, йдеться про те, щоб бути над тією партійною, а ще більше — над клановою боротьбою, котра останнім часом набуває в Україні все більшого розмаху і загрожує не просто розхитати, але й перевернути сам човен.

Україні дуже бракує діячів, здатних зупинити нинішню ірраціональну колотнечу, котра давно вже ведеться незрозуміло заради чого. Прислів'я «нема пророка у своїй державі» — неправильне за своєю суттю. Тому кращі з кращих у нашому суспільстві повинні відігравати роль того каталізатора, який не дозволить у черговий раз українцям впасти до чиїхось рук і чекати століття для відродження.

Світ глобалізується і кидає усе нові виклики Україні. А що ми робимо в парламенті, чим займаємося? Це ж якісь дитячі перетягування каната, причому ніхто вже чітко й не скаже, заради чого вони ведуться. Якщо ми стали єдиним організмом, який зветься громадянським суспільством, то коли ж перестанемо ставати на одні й ті ж граблі, запрошуючи то західних, то східних олігархів до управління державою? По суті і за змістом вони всі однакові в досягненні основних завдань бізнесу, їх цікавлять тільки власні надприбутки, але аж ніяк не загальний, сумарний виграш усього суспільства. У погоні за черговим мільярдом доларівдоля простого українця, ветерана, каліки, пенсіонера, навіть підростаючого покоління відходить на задній план. Це наші реалії, сувора дійсність.

Згадайте, коли до вас приходять з подарунками. Правильно — раз на чотири роки, перед черговими виборами. Тоді ми проймаємося надією, котра досить швидко змінюється розчаруванням. Політики ж просто забувають про нас.

Що робити? По-перше, не голосувати за тих, кого не знаєш - тільки за тих, хто більш-менш відомий, кому можна бодай трохи довіряти. Адже при продажу-купівлі квартири мислячий громадянин не довіриться незнайомому посередникові, а коли ж ідеться про державу, чомусь це роблять, не задумуючись. По-друге, треба жити, усвідомлюючи, що ти не гвинтику чужих руках, що особисто ти відповідальний за свою сім'ю, своїх дітей, за процеси, що відбуваються довкола, і, нарешті, вибити зі своєї голови другосортність і лінощі.

Світ жорстокий і прагматичний, у ньому немає місця слабким. Ведуть розмови, переговори, радяться тільки з економічно розвинутими державами, країнами, в яких на достойному рівні поставлені наукові кадри, професійна робоча сила, де сповідують демократичні цінності, права людини, верховенство закону. Туди йдуть інвестиції, створюються нові робочі місця, свій капітал не «втікає» в офшори, і люди живуть заможно.

А хто може забезпечити такий стан речей? Та тільки нинішній, не дуже широкий прошарок людей середнього достатку, людей з відповідною освітою. Це консолідуючий фактор, що працює на створення громадянського суспільства. Чи готові ми бути відповідальними за справи в місті, регіоні, державі, чи ми хочемо цього громадянського суспільства? Кожен з нас повинен на це питання відповісти самостійно.

Розумію, і це правда, що за радянські десятиліття з нас вибили (чи принаймні хотіли вибити) дух господаря, хазяїна своєї домівки, свого клаптика землі, своєї держави. Пам'ятаєте: «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз»? Відбувалася асиміляція не лише республік, але й людей, всі ніби були на одне лице. Та зараз ми цього вже не можемо допустити, не сміємо втратити свої корені, свою культуру, свою мову і, борони Боже, — свою державу. Тому, наголошую ще раз, хоч і в сотий раз, на такому. В зв'язку з тим, що в Україні відбулася політична реформа, де-факто, вона діє, її наслідки відчуває кожен громадянин України — в органи законодавчої влади вибори проводяться на пропорційній основі за партійними списками, де діє відповідна дисципліна і порядок, ідеологічна складова чи її відсутність, роль особистості в парламенті буде, на мою думку, символічна.

Безперечно, це не стосується голови партії, фракції. Добре то чи погано — покаже час. На сьогодні парламент діє як колективний орган. Створюються відповідні коаліції, на кшталт урядової і президентської, але в цілому він діє як колективний, надіндивідуальний організм. Тому, на моє глибоке переконання, українська еліта повинна бути над політикою, тримати важелі впливу в своїх руках, не даючи змоги окремим безвідповідальним гравцям здійснювати різкі рухи, ризикуючи майбутнім держави, яка сповідує європейські стандарти і цінності.

Сссюистість не може творити в колгоспі, не може співати, якщо вона замкнена в клітці. Але особистість і бездуховна, якщо відірвана від свого народу. Соціальна еліта повинна піднятися над тими партійними суперечностями, котрі зараз буквально роздирають, шматують українське суспільство. Йому потрібен громадянський діалог. Кому ж і починати його, як не еліті, викинувши всі політичні чвари і не чекаючи на якісь поліпшення ситуації згори? Які для цього потрібні повноваження? Тільки бажання щось робити. Тільки розуміння своєї відповідальності передусім суспільством. Вчіть людей, як це робив Ісус Христос, несіть свій хрест — хрест просвітлення нації, збереження нації як єдиного народу, станьте совістю нації.

Будьте пророками в своїй державі і, повірте, народ це оцінить.



Олексій КІНДРАТ, м.Ужгород.