Історія "палацу Фріда", або Втрачений Ужгород (ФОТО)

В Ужгороді є чимало будівель, які ще сотню років тому знали не за номером, а за "іменем": палац Фріда, пасаж Вайди, будинок Гізелли, "Білий корабель", Рафанда.

Деякі з цих назв ще досі побутують серед мешканців міста, а інші вже геть забулися. Про решту ми розкажемо пізніше, а нині почнемо з палацу Фріда. Чому його так назвали, яка тяжка доля спіткала родину багатія Фріда – розповіло видання "Про Захід".

Палацом Фріда (угорською – Fried Palota) здавна ужгородці називали житловий будинок на нинішній площі Петефі,10. До Другої світової війни він був найбільшим приватним будинком в Ужгороді, бо цілком належав єврейському підприємцю Ігнацу Фріду.

Доля родини Фрідів була трагічною, про неї розповів у автобіографічному нарисі онук Ігнаца – американський програміст Пол Готтсманн. Саме від нього лише й можемо дізнатися про те, що сталося з дітьми тодішнього олігарха Фріда, хоч про нього самого чи хоча би про те, чим займався Ігнац Фрід, для чого звів свій палац і чому переїхав до Ужгорода – написано дуже мало.

Отже, відомо, що великий житловий будинок звели у 1910 році. На першому поверсі працювали 18 крамничок, а на другому і тертому поверхах знаходилися 24 квартири. 22 помешкання винаймали єврейські родини, одне займав управитель (не єврей) і ще одну квартиру орендувала неєврейська родина. В якій сфері працював Ігнац Фрід та на чому зумів розбагатіти настільки, аби побудувати шикарний за тогочасними мірками палац, на, жаль, невідомо. Та щастя будинок йому не приніс. Якраз у той час, коли його зводили і наступні роки, один за одним почали йти з життя близькі родичі багатія.

На старовинному ужгородському єврейському кладовищі є багато поховань членів родини Фрідів. Серед них є могила Сари (Розалії) Вінклер, дружини Ігнаца Фріда, котра померла 9 січня 1910 року, тобто якраз тоді, коли зводили палац Фріда. Того ж року, у червні пішов із життя його батько – Арон, син Давіда Фріда. На могилі стоїть позначка, що померлому було на час смерті 86 років. Неподалік стоїть розбитий надгробок, на якому написано, що там похований Ізроель Давід (Ерно), син Іцхока (Ігнаца) Фріда. Помер хлопець, маючи всього 18 років, і сталося це через 2 роки по матері – у березні 1912 року. Пол Готтсманн про ці факти не згадує, тож невідомо через що загинув єдиний син Ігнаца Фріда.

До речі, могила самого Ігнаца теж знаходиться на ужгородському кладовищі – одразу біля батька.

На ній написано, що там покоїться Іцхок (Ігнац), син Арона Фріда, який помер 17 січня 1936 року у віці 77 років. Його онук Пол Готтсманн згадував, що після смерті Ігнаца палац успадкували дві його доньки – Маргіт та Ірен. Про Ірен відомо лише те, що вона мала психічне захворювання і проживала у лікарні в угорському місті Шаторойоуйгей. Про Маргіт – матір Пола Готтсманна – відомо, що вона народилася 1887 року в угорському місті Егері (можливо, саме звідти родина Фрідів переїхала до Ужгорода). Маргіт Фрід вийшла заміж за адвоката Самуеля Готтсманна, котрий народився у Косині на Берегівщині. Самуель Готтсманн мав адвокатську практику в Ужгороді, а одружившись, переїхав жити до палацу Фріда. Саме його по смерті Ігнаца Фріда зробили опікуном неповносправної Ірен Фрід, тож фактично вони з дружиною володіли будинком і мали від здачі його приміщень в оренду прибуток.

Коштовності Фрідів хотіли сховати, але не вийшло

Все змінилося у березні 1944 року. Спочатку міська управа наказала виділити в будинку місце для 6-х солдатів угорської армії, а також надати їм харчування. Пол Готтсманн згадував, що один із тих вояків якось навіть вибачався перед його матір'ю за ганебне ставлення до євреїв з боку Німеччини. Певно розуміючи, що йде не до добра, Самуель Готтсманн разом із рабином замовили кінну карету і спробували вивезти фамільні коштовності, аби заховати їх. Це було непросто, адже в той час у місті вже була оголошена комендантська година, виходити після 17.00 надвір заборонялося, до того ж усі євреї мусили носити на одязі жовту зірку Давида. Спроба заховати цінності провалилася: карету з адвокатом і рабином перехопили, а коштовності конфіскували.

У квітні 1944-го всім мешканцям палацу Фріда несподівано наказали покинути приміщення, причому з собою не дозволили виносити нічого. Будівлю німецькі та угорські військові перетворили на штаб-квартиру гестапо, а горище і підвал (у якому, до слова, сьогодні розміщений дорогий ресторан) перетворили на в'язницю. Родина Готтсманнів знайшла притулок у батькового брата Берталона Готтсманна, котрий проживав в іншій частині міста. Навіть у таких умовах люди не опускали рук і, за спогадами Пола Готтсманна, як годиться, відсвяткували бар-міцву (обряд прийняття хлопчиків по досягненню ними 13-ліття в іудаїстське об'єднання) двоюрідного брата Пола Ласло Готтсманна.

За день до того, як ужгородських євреїв забрали у гетто, Берталон Готтсман вночі розбудив свого брата і повідомив, що він із родиною тікає з міста. Мовляв, їх погодилася сховати у себе одна родина русинських селян. Самуель дуже просив брата взяти і свого сина Пола, однак Берталон відмовив, сказав, що йому нікого не дозволено брати з собою. Забігаючи наперед, скажу, що ця втеча врятувала життя родині Берталона Готтсманна. Їм вдалося уникнути концтаборів. А от родині магната Фріда – ні.

Через чотири тижні після того, як німецькі військові прийшли в Ужгород, всіх євреїв міста зігнали у два гетто. Одне з них, найбільше, знаходилося на території цегельного заводу євреїв Мошковіців (нині це територія супермаркету "Сільпо" на вулиці Минайській). Там перебувало близько 10 тисяч євреїв з Ужгорода та його околиць. Пол Готтсманн згадував, що спали вони просто на підлозі, вкритій шаром порошку з глини. Особливо важко усе це переносила донька Фріда Маргіт, котра хворіла на цукровий діабет і мала надлишкову вагу.

Доля обидвох доньок Фріда – невідома

Далі на ще донедавна багату і впливову родину чекали ще гірші випробування. 26 травня 1944 року, разом з іншими євреями, родину Готтсманнів посадили у товарні вагони, пообіцявши, що повезуть на південь Угорщини, де збудовані спеціальні поселення для євреїв. Везли більше 3-х діб, привізши до Освенцима. Щойно родина вийшла з вагону, у неї відібрали останні пожитки, які ті везли із собою. Готтсманни побачили невідоме місце і труби, з яких йшов дим, але ще не розуміли їхнього призначення. Саме тоді батько і син востаннє бачили Маргіт Фрід. Як завершилося її життя, родині такі не вдалося дізнатися. Власне, як нічого їм не було відомо про долю другої доньки Ігнаца Фріда Ірен, котра на той момент проживала у психіатричному лікувальному закладі. На жаль, скоріше за все, обидві вони померли у концтаборах.

Батька ж і сина Готтсманнів після тижня в Освенцимі перевезли до іншого концтабору – Бухенвальд. Переживши страшний рік, голод, виснажливу роботу і смерть батька (колись відомий ужгородський адвокат Самуель Готтсманн помер 15 березня 1945-го у робочому таборі від виснаження і голоду), Пол разом з іншими в'язнями був звільнений американцями 12 квітня 45-го. Онук одного з найбільших ужгородських багатіїв довоєнного часу був хворий, худий, мав величезні рани на боці і купу вошей.

Після лікування у шпиталі, Пол приїхав до Ужгорода, та марно сподівався, що вдома на нього чекатиме дідусевий спадок. Йому, колишньому власнику будинку, навіть не дозволили увійти до палацу Фріда, бо в ньому після війни розмістили вже управління КДБ.

Пол розшукав в Ужгороді свого дядька Берталона, чия сім'я переховувалася у русинів. Той уже зібрав речі, аби переїхати до Угорщини і кликав із собою племінника-сироту. Деякий час Пол жив у Будапешті, потім переїхав до Ізраїлю, де служив у армії і вивчав електроніку, а потім – до США. Шлях його був непростий, зате в Америці для хлопця, який пережив стільки страждань, нарешті відкрилися двері в життя. Там він здобув освіту, став програмістом, працював у системі комп'ютерної безпеки одного з найбільших американських банків.

Вже на пенсії, згадуючи своє непросте життя, Пол Готтсманн написав автобіографію і окремі спогади про палац Фріда в Ужгороді. Завдяки цьому, ми маємо змогу відкрити ще одну сторінку історії міста, його поламаних доль і будівель, в яких було все: і радість, і розпач, і розкіш інтелігенції, і сліди важких чобіт солдатів.

Нині у палаці Фріда в Ужгороді якраз реставрують фасад. У ньому вже давно не 24 квартири, їх поділили на менші за радянських часів і пізніше, зробивши 32. Власне, ремонту потребує не лише зовнішнє оздоблення старої будівлі, а й в'їзд, зі стелі якого вже висить цегла, і внутрішні балкони, з яких, гляди, от-от впадуть поручні. Але початок покладено, бо разом із зовнішнім виглядом ми відновимо велич і красу будівлі, яку й досі не соромно називати палацом.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід".