Три роки без великого закарпатця Юрія Гецка (ФОТО)

Глобаліст і мислитель, натхненник і діяч, колишній керівник Берегівщини народився і помер з розбіжністю в часі 64 роки: ось ці знакові дати – 13 квітня1950 і31 березня2014 р.р.

За чашкою кави з Ніною Гецко розмовляємо про життя і смерть її чоловіка. Як буває у подібних випадках, знаходимо такі деталі, про які мало хто знає і дотепер вони не озвучувалися. Ні, вони не утаємничувалися, ними просто ніхто не цікавився. Пані Ніна, яка, мовби жартома, хвалиться, що мріє скинути десять кіло ваги, адже після переживань і хвороби почала поправлятися, наголосила: стала читачем інтернет-мережі. Аргументовує: деякі видання, в ту пору друковані насамперед, часто писали про "Віжибу", розповідали про діяльність чоловіка тощо. Не стало його рівно три роки тому – 31 березня 2014 р. Стояла гарна провесінь. До свого чергового дня народження не дожив тринадцять днів (цьогорічного 13 квітня Юрію Гецку мало б виповнитися 67). За життя ці та інші цифри для нього не були магічними, чорними, страшними, він не лякався їх, а радше навпаки – любив, навіть обожнював це «моторошні» числа.

Які вони, три роки, що минули з часу смерті цього відомого берегівчанина? З білим світом й усіма нами розлучився останнього березневого дня на віки-вічні. Як і тоді, друзі, приятелі, знайомі, родичі, близькі з Берегова, Мукачева, Ужгорода, Києва, Будапешта, Нью-Йорка згадують його діяльну натуру, припоминають унікальні миті з його змістовної та колоритної біографії. 64 весни на білому світі... Саме стільки часу Всевишній відміряв йому жити, творити, діяти. Юрій Гецко збагнув наше клопітне життя в трудах і радощах, у всіх його вимірах наприкінці 60-х, він знав його істинну ціну, тішився кожним прожитим днем, особливо останнім часом, коли почала прогресувати злощасна хвороба. Пам‘ятається, як він мріяв про безсмертя, але змушений був розпрощатися за нами завчасно. Багатьом навіть не сказав: "Прощайте!"

Вірив, знав, що ми мізерні у цьому суєтному світі, але прагнув його переінакшити. Повсякчас думав над тим, як це зробити, ощасливити всіх «еліксиром молодості». Залучав друзів, мас-медіа, учених, мислителів, ночами сидів і творив, читав, писав статті, радіючи кожній земній хвилині життя. Не врятувало навіть те, що роками жив і формував свої ідеї під незвичним знаком-логотипом «Віжибу» (Вічне життя буде!), який вимислив ще у юності. Його не полишала думка втілити проект міста майбутнього із загадковою назвою «Вселюжі». Хоча нерідко казав: життя – це тлінність тіла й невмирущість ідеї й душі. І тої, що полетіла в небо у день його кончини – 31 березня 2014-го. З того часу багато що змінилося у довколишньому світі. Переконаний: він по-своєму б усе це аналізуівав. Якось у одному товаристві сказав, що кожний наступний уряд працюватиме все гірше та гірше. Їх у нас було майже двадцять, але згадати щось позитивне не можна ані про один. На одному з фото він у фірмі "Віжибу" з на той період уже колишнім Прем‘єр-Міністром Валерієм Пустовойтенком (див. знімок). Саме цей Кабмін "сватав" його у міністри, але закарпатець згоди так і не дав. Це, мабуть, і є найвище посадова особа, яка гостювала у Гецка.

Запам‘ятали ми його таким, яким він був у реальному житті: бадьорим, рухливим, нестримним, веселим, завзятим, бойовим, ініціативним, кипучим, життєдіяльним, усміхненим. Знаючим і вміючим, який завжди до всіх вітався перший. Усі ці та інші позитивні риси зримо проявилися тоді, коли керував Берегівщиною у районному «білому домі». Хоча кілька років поспіль "крутився на інших провідних ролях. А ще він жив із безліччю ідей, творчих насамперед, які хотів утілити в дійсність – на сцені, обласній передусім. З цією метою до справи залучав однодумців, спільників, союзників. Його яскравий і незабутній талант служив людям, хоча до кінця він так і не розкрився. Недарма його у 1992 р. було обрано академіком Міжнародної академії оригінальних ідей, із 2003 р. він займав посаду віце-президента цієї установи. Справ, звісно, вистачало, але він ніколи не нарікав на брак часу. До тих пір, доки не з‘ясує те чи інше полемічне питання – гурт не покидав. Проти його аргументів поперти було важко.

До речі, йому пропонували посаду губернатора, "крісла" у низці міністерств і комітетів тощо. Берегово полишати не хотів ні за яких обставин. Не перелічити, скільки багато корисного зробив він для краю, міста, кожного з нас. Для багатьох залишився навчителем і порадником, просто добропорядною челядиною. Ю. М. Гецко був патріотом України, любив її, казав, що незалежність і соборність – це безцінний здобуток багатьох поколінь. Про кожного політика або ж керманича, що займали у Києві високу посаду, мав свою думку. При потребі міг сказати її прямо в очі, але завжди знав межу – що можна, а що ні.

Пам‘ятні його змістовні та багатолюдні акції у спорті («Футбол від УТН»), культурі (кращі люди Закарпаття), туризмі, він, як відомо, обирався депутатом обласної ради від партії "Батьківщина", хоча під неймовірним тиском змушений був стати під інший політичний прапор. Також мав звання «Почесний громадянин міста Берегово», був членом міськвиконкому, носив інші високі титули тощо. Перший конкурс краси серед дівчат на Закарпатті – також у його активі. До слова, було це дуже давно – у вісімдесятих. Душа покійного пана Юрія, на жаль, полетіла у потойбічні світи в розквіті фізичних, духовних, інтелектуальних сил, коли є не тільки снага, бажання, але й можливість проявити себе у конкретних і реальних справах.

Розповідати про його численні затії – це "розкрити" біографічне та ділове досьє цієї небайдужої до чужих проблем людини, яка напрочуд легко знаходила контакт із оточуючими. Якщо відверто, то йому просто фортунило на талановитих, знакових осіб, він із першого слова-бесіди визначав, що це за постать перед ним стоіїть – надійна, перевірена або ж фальшива. Чітко знав, з ким можна мати справу, а від кого слід триматися осторонь. З роду мав феноменальну пам‘ять, тямив газетні публікації, телерепортажі минулих часів і був жаданим гостем будь-якої компанії. А ще жив із правильним і чудовим девізом: краще десятьом дати, аніж в одного попросити. Бачу картину: у місті до нього прошкують і поросять милостиню, він жодного не відфутболив і що мав, розділив порівну.

Багато частинок своєї душі він залишив на цьому світі. Для теперішніх і майбутніх поколінь, які ще довго пам‘ятатимуть й розповідатимуть про незвичайний стиль його стрімкого життя. Душа Ю. М. Гецка рівному три роки тому полетіла в небо, а прах був розсіяний з королівського (неподалік селища Королево) мосту в крутих водах Тиси, хвилях тої ріки, куди він часто їздив, аби відійти од виснажливих творінь і фізичних навантажень. Такий був заповіт цього чоловіка, що з‘явився на білий світ на землі тої ж таки Виноградівщини (с. Онок) й пішов із нього у дзеркальні дні двох весняних місяців. Ці події – радісна та журна – відбулися 13 квітня1950 р. і 31 березня2014 р. Отже, він жив у двох століттях. Здавалося, що зі смертю цієї оригінальної людини кануло в небутття чимало невирішених справ, неапробованих проектів і задумів. Сказати важко, хто підхопить й понесе естафету його прижиттєвих планів. Діяльність цього глобаліста – це титанічна робота, безмежний труд його неспокійного та азартного характеру.

Як близький товариш і приятель, добре пам‘ятаю останні місяці, тижні й дні життя Юрія Михайловича, якого, без найменшого перебільшення, знав із перших годин перебування в Берегові. До речі, коли приїхав за скеруванням після львівської журналістики влаштовуватися в це місто на роботу, то після редактора райгазети Ю. А. Чанадія (нині йому вже 86 літ) головний районний ідеолог пан Гецко був другий, з ким мав пройти співбесіду. Усі ці розмови відбувалися одного серпневого дня 1982 р. З того часу минуло цілих тридцять п‘ять літ. Спілкувалися тоді недовго, але мало із ким, ми розумілися з ним із півслова. У нас склалися на диво довірливі стосунки. А бесіди на різні теми могло тривати годинами. До слова, покійний відзначався затятістю у чтиві, преси найперше. Ранок починав із перегляду телевізійних новин, газет, журналів. Щорання телефонував мамі, на сьогодні ще живій, слава Богу, Мальвіні Михайлівні (їй також уже 88 літ, нещодавно перенесла операцію на коліні та дякувала за філігранну роботу хірургам з ЦРЛ, висловившись із цього приводу на сторінках нашого видання), й запитував, як здоров‘я, дорогенька? Вітав із іменинами як губернатора, так і рядових берегівців, дні народження багатьох були у його робочому блокноті. Благо, цей нопис, як реліквія, на видному місці в його оселі. Такий атрибут теплоти, поваги до рідних, близьких, друзів від нього перейняли багато товаришів.

Писати про цю непересічну людину можна безкінечно. Між іншим, режисери з культурної сфери, актори Ольга та Олександр Матеї підготували про нього документально-публіцистичний фільм. У цій хроніці показано все його багатогранне життя, тобто Ю. М. Гецко постав таким, яким нам усім запам‘ятався. У всій своїй життєвій величі, красі, турботах, радощах, помислах і трудах. У фільмі – інтерв‘ю з тими, хто знав його, хто з ним спілкувався й працював – в Берегові, Ужгороді, інших містах і селах краю. Сюди увійшли інші важливі та цікаві деталі, зокрема, його розповідь про дружину Ніну Романівну Гецко – відому гандболістку, Олімпійська чемпіонку у Монреалі-1976 р. Стрічку громадськість переглянула у день відкриття барельєфу на одній зі стін міськради – у травні 2016 р.

ПокійнийЮ. М. Гецко обожнював цифру 7, тож роками не розлучався із символічним номерним знаком 77749 РТ, який був на його чорному «Мерседесі». Коли бачив цю машину, я знав – неподалік мислитель, творець і гарний порадник. Так не хотів помирати цей славний берегівчанин, але ніхто не зміг зарадити біді. Хоча старалися в цьому плані багато людей, навіть у найкращих клініках Європи. Смерть, на жаль, тим і ница, підла, мерзенна, бо з нашого оточення забирає найкращих. Нині дружина міркує, що варто б нарешті створити невеличкий музей імені свого чоловіка. Адже стільки безцінного ( в ідеологічному аспекті), та, власне, унікального по собі залишив цей берегічанин. Куратором музею мала б стати людина, яка знала непересічну постать її чоловіка, яка може про нього щось сказати та згадати. Цю свою потаємну мрію "розкрила" Н. Р. Гецко за чашкою кави, яку ми пили та залюбки згадували миті, у яких на першому місці "випливав" покійний і вічно невмирущий її чоловік.

МИХАЙЛО ПАПІШ, журналіст

На ФОТО: Ю. Гецко з В. Пустовойтенком (1 — вгорі); керівником Свалявщини Ю. Кеменяшем (2), теж на жаль, уже покійним; групою берегівчан, де завжди він домінував (3).